Уже 20 років Олена Михайленко рятує тварин у Краматорську. Останні 4 роки вона працює під обстрілами, серед покинутих прифронтових міст, знесилених собак і людей, які щодня телефонують із проханням забрати їхнього улюбленця. Зооволонтерка не рахує врятованих, не веде статистики й не скаржиться на втому.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН Олена розповіла, скільки коштує порятунок однієї собаки, чому відмовляє тим, хто кидає тварин під час евакуації та якою вона хоче бачити рідну Донеччину після війни.
Про роботу зооволонтерки
Олена Михайленко нині живе в Краматорську й продовжує рятувати тварин: надає різноманітну допомогу, евакуює, лікує, стерилізує та шукає для підопічних новий дім.
Жінка розповідає, що починала у волонтерстві самостійно, але за 4 роки повномасштабної війни знайшла спільну мову з багатьма великими організаціями, такі як UAnimals, ARK Порятунок Тварин ХАРКІВ, 12 Вартових, Save Animals Ukraine та Доступна стерилізація. Вони допомагають безкоштовно стерилізувати, вакцинувати та годувати чотирилапих. “Самостійно дуже важко було б впоратися”, — зізнається Олена.
Скільки саме тварин вдалося врятувати за два десятиліття, зооволонтерка не рахує, і ніколи не намагалася. “Для мене це, знаєте, не про кількість. Це ж жива душа”, — пояснює вона. І додає, що врятованих дуже багато.
Тварини потрапляють до Олени по-різному. Іноді великі організації просять про перетримку для евакуйованих чотирилапих, а потім про них забувають — тоді жінка вже сама прилаштовує їх по Україні або шукає родини за кордоном. Якщо ж тварини — від військових або місцевих жителів, вона одразу намагається знайти їм постійний дім. Окрема категорія — це важкі тварини з фізичними чи психологічними травмами, які можуть виявляти агресію. “Є такі тварини, які агресують. Тому ми домовляємося з великими організаціями, які можуть дозволити, наприклад, кінолога або зоопсихолога. І таких тварин небагато, але вони є”, — зазначає співрозмовниця.
Під час прилаштування тварин, особливо за кордон, критеріїв для передачі хвостика в родину дуже багато, підкреслює Олена. Нові власники мають максимально підходити конкретній тварині, аби потім не виникало конфліктів.
Історія одного повернення
Повернення трапляються рідко — в Олени був лише один такий випадок. І зараз цей собака живе з нею, вони сплять на одній подушці. Це пес загиблого військового. Господар звернувся по допомогу, коли лежав у шпиталі, Олена забрала кане-корсо на перетримку — той був сумним і не довіряв нікому. Але за два тижні зооволонтерка зайшла у вольєр, надягнула нашийник на чотирилапого й забрала його до себе.
Після смерті військового Олена намагалася знайти для собаки нову родину. І ось, на Різдво, вона відвезла його в сім’ю — молодим людям, із будинком, двором, старим псом. Здавалося, це те, що потрібно, але впоратися подружжя не змогло. Олені надсилали відео з агресивними іграми: собаку смикали за щоки, коли він спав, використовували дратівливі іграшки. Жінка дзвонила, попереджала, та у відповідь чула: “Ми самі розберемося”. Через два місяці пролунав істеричний дзвінок від нового власника: “Забери свою скажену собаку, бо я її зарубаю сокирою або пристрелю”.
Олена миттєво організувала порятунок через друзів із фонду. Виявилося, що чоловік і жінка замкнули собаку в кімнаті, міцно прикрутивши двері на болти, не давали їжі. Після невдалого прилаштування на Київщині зооволонтерка пообіцяла собі забрати кане-корсо — вона просто не могла без нього. “Він такий щасливий був, коли почув мене. Я зрозуміла, що це мій собака”, — ділиться співрозмовниця. Відтоді улюбленець живе з нею вже 2 роки.
Загалом зараз в Олени у двокімнатній квартирі 3 собаки, а на вольєрах — 10 собак військових із Краматорська. Серед них є контужені й поранені.
Підготовка до евакуації та щоденні витрати
Олена Михайленко зазначає: жодних підготовок тварин до евакуації немає. Втім, спочатку собаку треба вилікувати, зробити так, щоб вона довіряла людям, не боялася й могла соціалізуватися з іншими тваринами. А єдине практичне правило перед дорогою — зранку не годувати, щоб пес доїхав добре.
Ресурси, яких потребує кожна врятована тварина, жінка ніколи не рахувала — але зізнається: кошти йдуть щодня, і це великі суми. Стерилізація не безкоштовна, вона коштує 3-4 тисячі гривень. Вакцинація — близько 1 тисячі. Обробки — 500-600 гривень щомісяця. Ліки проти гельмінтів — від 100 до 500 гривень залежно від ваги собаки. Плюс чипування — ще приблизно 500 грн. Отож базові необхідні маніпуляції, щоб тварина не хворіла, витягують щонайменше на 5-6 тисяч гривень на кожну. А якщо пес поранений або має контузію, то призначається додаткове лікування.
Зооволонтерка працює переважно на донатах, бо офіційного фінансування від організацій немає. Торік вони з подругою відкрили власну громадську організацію — як неприбуткову установу, щоб мати змогу збирати кошти легально. Але донатів не було, доки не приїхало європейське телебачення.
“Журналісти показали ролик про мене на центральному ТБ. Це побачив місцевий фонд, який вирішив нам допомогти — благодійники тепер щомісяця виділяють нам кошти”, — розповідає жінка.
Водночас люди в самому Краматорську також допомагають, але це важко: місто постійно обстрілює російська армія, через це жителі виїжджають і часто змушені залишати тварин, бо майже ніхто не приймає з улюбленцями. Олена зізнається, що знайшла лише один будинок по всій Україні, де погодилися прийняти її з вольєрами — під Києвом. Вона проплачує його вже місяць, залишаючись поки в Краматорську. “Це варіант, який допоможе мені в будь-яку мить виїхати з тваринами безпечно”, — пояснює вона.
Чому в Краматорську труять собак
Нещодавно зооволонтерка повідомила на своїй сторінці про отруєння собак. Вона визнає, що це, на жаль, трапляється дуже часто. Ось і цього разу вижили лише троє — їх врятували й відправили до притулку на Київщині.
“Я не знаю, чому труять собак, взагалі не розумію таких людей. Це не люди — це якісь потвори”, — з болем каже Олена Михайленко.
Для неї собаки — це частина родини. “Дивлячись на них, я розумію, що вони тварини дані для любові, радості. Вони приносять стільки щастя в наше життя, а деяким людям чомусь вони заважають”, — зітхає співрозмовниця.
Про критичну ситуацію з притулками в Україні
Ситуація з місцями для тварин на Донеччині, за словами Олени, критична — дуже критична. Захисники з передової вивозять собак із бліндажів та окопів, але далі залишають їх у Краматорську, бо вивозити нікуди.
“В Україні всі притулки переповнені. Рук, на жаль, не вистачає на тваринок. Людей залишилось дуже мало, справжніх людей”, — каже зооволонтерка.
Найгірше зараз у Донецькій та Запорізькій областях, зокрема на Оріхівському напрямку. Тамтешні зооволонтери постійно виїжджають на евакуацію — вивозили і котів, і корів. На перетримці в Олени були віслюки з Костянтинівки. Колись вони розважали людей, а потім залишилися просто неба. Одного віслюка волонтер підібрав, коли той вискочив під автівку — втомлений і поранений. Його пролікували й відправили на екоферму під Києвом.
Що зооволонтерка відповідає тим, хто кидає тварину під час виїзду
Вона зазначає, що такі дзвінки лунають щодня — по 20-30 разів. Люди просять забрати їхню собаку чи кота, бо самі виїжджають і не можуть узяти тварину. Олена щоразу пояснює, що займається безпритульними, а не домашніми улюбленцями, яких господарі заздалегідь не прилаштували. “Ви хочете врятувати своє життя — я також хочу врятувати своє і життя моїх тварин”, — каже вона.
Найгірше, коли йдеться про старенького пса, який прожив із родиною багато років. Люди просто зраджують його, а у відповідь на відмову нерідко погрожують викинути тварину на вулицю, щоб вона стала безпритульною, — тоді, мовляв, волонтерка зобов’язана її забрати. Олена Михайленко зізнається, що в такі моменти просто не вистачає слів.
Іноді звучать прохання евакуювати одразу п’ятьох собак, а на запитання “Куди?” чують у відповідь: “Ви ж маєте знати”. Але зооволонтерка навіть для однієї тварини не завжди може знайти місце. Попри це, вона все одно намагається рятувати хвостиків.
Спілкуватися з людьми, каже Олена, дуже важко, тому тварини для неї — як віддушина. “Я гуляю з ними, вони біля ніг — і я йду на роботу зарядженою позитивом, знаючи, що ввечері знову до них повернуся”, — ділиться співрозмовниця.
Про “аукціон” із прилаштування собак
Так, буває й таке, що люди спочатку кидають тварину, а потім хочуть повернути. Водночас багато господарів не залишають своїх улюбленців, а просто потребують допомоги з транспортуванням. Олена розповідає, що охоче позичає клітки та бокси тим, хто дійсно забирає тварин із собою. Вона з друзями допомагає евакуювати й цілі міні-притулки з Краматорська — через більші організації вивозять по 20, 30, навіть 60 тварин.
Відмовляє зооволонтерка лише тим, хто кидає власних собак напризволяще й виїжджає сам. Але навіть у таких випадках благодійники намагаються прилаштувати тварин — надсилають фото в загальні волонтерські чати, де потім хтось забирає чотирилапого під свою опіку.
“І це вже перетворюється на “аукціон” — боляче на це дивитися”, — зізнається вона.
Типовий день зооволонтерки
Ранок Олени Михайленко в Краматорську починається о 4:30. Якщо ніч була тихою, значить, вдалося виспатися, але такого тут майже не буває. Потім за планом — вигул власних собак, кожного окремо. Далі жінка їде на вольєри: погодувати, вигуляти, приділити час тваринам, і після цього — на роботу.
Зооволонтерка працює без вихідних. Після роботи — знову на вольєри, ще на годину. Додому повертається близько 20:00.
До війни робота жінки була набагато простішою й спокійнішою. Безпритульних тварин знаходили менше, і їх вдавалося прилаштовувати прямо в Краматорську. Зараз усе інакше: тварин стало в рази більше, і більшість із них — колись домашні. Шукати для них родину чи нове житло вкрай важко.
Емоційного навантаження чи стресу в зооволонтерки практично немає, а допомагають їй у цьому її підопічні.
Плани на завтра та майбутнє Донеччини
Олена думає про переїзд у безпечніше місце. Вона вже навіть зняла будиночок у Київській області, але чекає, коли будуть готові вольєри. Жінка наголошує: головна проблема зараз — ціни на оренду. Будинок, який до повномасштабної війни коштував 2-3 тисячі грн, тепер віддають за 13-15 тисяч. Та спочатку Олена хоче забезпечити тварин усім необхідним, а потім уже перевозити їх.
“Я хочу забезпечити тварин усім необхідним, забезпечити себе. Адже, якщо зі мною щось трапиться, я розумію, що мої хвостики залишаться наодинці, і буде дуже важко їх прилаштувати”, — каже вона.
Що стосується її фонду допомоги тваринам — найближчим часом Олена Михайленко сподівається на підтримку від британської організації, із якою познайомилася її подруга та партнерка Ксенія Партфентьєва. Британці приїжджають у Краматорськ із вакцинацією, тож зооволонтерка проситиме їх простерилізувати її останніх собак.
Наостанок звучить запитання про її рідний край. Жінці боляче за домівку — скільки міст і сіл уже стерто, але Росія продовжує знищувати все живе.
“Якою я хочу бачити Донеччину після війни? Відбудованою, зеленою, тихою, мирною, щасливою”, — зазначає Олена Михайленко.
Читайте також: Покровськ у вогні, але в серці: історія зооволонтерки, яка врятувала десятки тварин і бореться за життя під час війни.
