Олена Колесник народилась у Луганську, в 2007 році переїхала до Харкова, невдовзі – до Києва. З початком російського повномасштабного вторгнення вона приєдналася до волонтерського руху та стала керівницею благодійного фонду “Побач перемогу”, який допомагає військовослужбовцям у відновленні зору та сприяє обороноздатності бойових підрозділів.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН пані Олена розповіла про роботу фонду “Побач перемогу”, зазначила проблеми, з якими стикається команда, способи їхнього вирішення, а також поділилася тим, у чому знаходить мотивацію працювати надалі.
“У Луганську я росла і навчалась, переїхала з рідного міста ще задовго до російського вторгнення. Дім запам’ятався мені як місто контрастів – красиві фасади будівель центральних вулиць і побиті часом і забуті ремонтувальниками бокові вулички. Величезний машинобудівний російськомовний університет і експериментальна кафедра української мови”.
Олена додає, що після окупації Луганська, там з’явилась нетипова російська вимова, а суржик майже зник. Але за кілька років у місті знову залунала звична для всіх мова.
“Одного разу я приїхала до батьків у вже окупований Луганськ. Мій батько тоді ще був живий, але дуже важко хворів, через що ми не змогли його вивезти. Їхала в маршрутці Луганськом та неочікувано звернулась до водія: «Зупиніть на Зарічному». Ніхто й оком не повів на мою вимову. Такий і є Луганськ”.
Повномасштабну війну Олена зустріла в Бучі. А за рік приєдналась до благодійного фонду, що займається відновленням зору у військовослужбовців.
“24 лютого я виїхала з Бучі до західної частини нашої країни, постійно прокручуючи в голові думку: «Що робити далі?». Вже 25 лютого ми з командою IT-компанії, у якій я працювала на той час, зуміли закупити і передати продукти для київської лікарні. Це були перші 100 тисяч донатів зібрані за допомогою незнайомців, перші домовленості з водіями, постачальниками... Тоді я зрозуміла – це напрямок, у якому я можу бути корисною. У такому режимі «дикого волонтерства» я провела увесь рік, поєднуючи між собою людей, вантажі, шукаючі незнайомі раніше прилади, дивуючись силі об’єднання українців. На початку лютого 2023 року мені зателефонували з компанії «Новий Зір» з пропозицією очолити роботу благодійного фонду. З того часу я доєдналася до команди «Побач перемогу»”.
Фонд заснований офтальмологічними мережами “Новий Зір” та “Ексімер” у вересні 2022 року, але лікарі цих приватних медцентрів проводили обстеження очей та операції військовослужбовцям ще в 2014 році.
“Як зазначають наші лікарі, з початком повномасштабного вторгнення значно зросла кількість звернень військових та змінився тип травм. Стало більше уламкових, мінно-вибухових. Крім того, до офтальмологічної допомоги, як основного напряму, додались закупівлі всього, що необхідно для захисту України. Спочатку допомагали підрозділам, в яких служили наші колеги та члени їхніх сімей. Невдовзі зрозуміли, що хаотичну діяльність необхідно зробити системною і регулярною”.
Наразі фонд регулярно підтримує підрозділи близько 14 бригад.
“Крім того, до нас звертаються й незнайомі нам військові. Нас рекомендують як хорошого перукаря, – посміхається Олена й продовжує, – також нас можуть побачити у соціальних мережах і написати листа з запитом про допомогу. Складність в тому, що ми – невеликий фонд, і закрити потреби всіх, хто до нас звертається, поки не можемо. У будь-якому випадку намагаємося зрозуміти, наскільки актуальний та важливий запит, чи можемо допомогти ми чи передати іншим колегам”.
Напрямок офтальмології у БФ “Побач перемогу” поділяється на декілька складових.
“Перше та основне – це лікування зору в медичних центрах «Новий Зір» та «Eксімер». Військові звертаються до благодійного фонду з проблемою із зором, і ми повністю або частково покриваємо витрати на діагностику, додаткові обстеження, операцій по заміні кришталика, укріпленню сітківки, трансплантації біоімплантів, підготовки до протезування, реконструкції повік тощо”, – розповідає керівниця фонду.
Пані Олена говорить, що бували й такі випадки, коли військового з офтальмологічною травмою відправляли на лікування за кордон, але там йому не змогли надати необхідну допомогу. Тож він звернувся до нашого фонду. В результаті саме лікарям “Нового Зору” вдалося частково повернути чоловікові зір.
“Лікарі мереж-засновниць стають тими, хто дарує надію, коли вже неможливо повністю відновити функції ока через складність травми або втрачений час. Тому коли вдається хоча би частково зберегти зір, коли інші здались – це вже досягнення”.
Проєкт #МОД – другий напрямок, у якому працює команда фонду.
“У червні 2023 року ми з партнерами здійснили перший виїзд, який тривав півтора місяці. Вирушили на Харківщину та Донеччину, об’їздили близько 15 населених пунктів та надали допомогу 1316 людям – як військовослужбовцям, так і цивільним. Ми бачили, що на прифронтових бракує фахівців, обладнання, ліків, у мешканців буквально немає доступу до сучасної медицини. В той виїзд ми використовували великий транспорт: він наче два медичних кабінети на колесах. Це зручно, адже немає потреби в пошуку приміщення для прийомів. Проте, через погане покриття доріг і неможливість доїхати великою машиною ближче до лінії розмежування, вирішили змінити формат. Наразі ми перевозимо команду та обладнання менш помітним транспортом, наприклад, VW Т5. Для здійснення прийому цивільних домовляємося з місцевими лікарнями. Військових приймаємо там, де їм найзручніше. Вже встигли попрацювати в місцях постійної дислокації бригад, в військових шпиталях, орендованій квартирі, бібліотеці… Сьогоднішній формат роботи #МОД – це 9-денний виїзд орієнтовно один раз на 1-1,5 місяці. За одну таку місію оглядаємо від 220 до 300 пацієнтів”.
Команда працює якнайближче до місць розташування бригад, щоб військові могли швидко повернутись до виконання своїх задач після офтальмологічного огляду.
“Ми не маємо заважати військовим, але працюємо максимально близько, щоб було зручно до нас дістатися. Так, ми були в Новогродівці, коли до лінії фронту було приблизно 20 км. У липні цього року працювали в Покровську – це ще ближче. Звісно, це робота далека від звичних умов обласних центрів у комфортному медичному закладі. Ми привозимо з собою професійне обладнання, але, все ж, це – не повноцінний набір, з яким лікарі звикли працювати. Додайте сюди відлуння постійних вибухів, часті перебої зі світлом і величезну моральну втому, бо розпитуючи про проблеми з очима, лікарі пірнають у життя своїх пацієнтів, їхніх побратимів... Хтось розказує про свої 5 контузій, з кимось обговорювали невдалу операцію на пальцях, через що вони залишились “скрюченими” на все життя, а хтось тремтячим голосом говорить, що поранив побратима через те, що погано бачить в темряві…У лікарів на прифронтових є безліч викликів”..
Наша робота – це не тільки про фізичну допомогу, але й про психологічну підтримку. Є багато військових, яким просто хочеться поділитися всім, що на душі. Тому ми завжди намагаємось створити нашим пацієнтам максимально комфортні умови під час оглядів. Місце в черзі перед кабінетом лікаря – як невеличкий хаб з теплою атмосферою, де кожен може трішки розслабитись, потеревенити з незнайомцем або навіть неочікувано побачити свого друга.
Під час оглядів лікарі перевіряють гостроту зору, очне дно, очний тиск, визначають чи є складнощі з рогівкою та сітківкою. При цьому, додає пані Олена, деякі проблеми з очима фахівці можуть вирішити прямо на місці.
“До нас постійно приходять пацієнти з дрібними уламками, які ми можемо витягти тут же. Ми можемо зняти шви після операцій, які залишились, бо людина не мала можливості відвідати лікарню повторно, і так з ними і воює, відчуваючи постійний дискомфорт в очах. Також ми видаємо краплі, і якщо людина дійсно крапає, ми побачимо позитивні зміни вже за 5 днів на повторному огляді”.
Надзвичайно важлива підтримка і медичних партнерів фонду, зазначає його керівниця. Адже великі витрати кошти потрібні саме для закупівлі ліків, які пацієнтам надаються безкоштовно.
“Буквально сотнями розходяться краплі для зволоження, що полегшують також і суб’єктивне відчуття перевтоми очей, антибіотики...”.
Також команда фонду, яка вирушає до прифронтових областей, видає пацієнтам готові окуляри (від -3,0 до +3,0), які привозить з собою. У випадках, коли пацієнт має різні діоптрії на очах, лікарі виписують рецепт на виготовлення потрібної пари окулярів.
“Часто військові, віком 40+, не знають, що їхнє погіршення зору спричинено природнім процесом вікових змін – пресбіопією. В такому випадку ми прибираємо дискомфорт, просто підібравши правильні окуляри. Під час кожної місії ми видаємо близько 100 окулярів військовим. Вони радіють наче діти”.
“Подаруй окуляри” – окремий проєкт та третій піднапрямок роботи фонду, який триває вже десятий місяць.
“В рамках цього проєкту ми допомагаємо геріатричним пансіонатам. Його ідея належить благодійному фонду «Let's Help», що опікується державними закладами, в яких живуть самотні люди похилого віку. Кілька разів на місяць ми відвідуємо пансіонати Київщини, Житомирщини, Чернішівщини та оглядаємо мешканців. Надаємо рекомендації щодо лікування, оперативного втручання, підбираємо окуляри, а потім команда «Let's Help» закуповує необхідні окуляри і передає своїм підопічним . Це абсолютно унікальний проєкт, адже зазвичай офтальмологи не приїздять із власним обладнанням до пацієнтів”, – говорить Олена.
Питання гідної старості було актуальним до війни, таким воно є зараз та буде після її закінчення. Дуже поважаю тих, хто допомагає літнім і самотнім людям, будуючи і розвиваючи геріатричну сферу України.
Особливість благодійного фонду “Побач перемогу” полягає в тому, що він заснований приватними бізнесами. Щомісяця кожен з медцентрів цих офтальмологічних мереж робить свій внесок, завдяки чому фонд реалізовує програму лояльності, проєкт мобільної офтальмології, планує закупівлі.
“Запитів стає все більше, тому ми почали залучати й донати ззовні. Так ми робимо більше діагностик, операцій, закриваємо запити на техніку, дрони, транспорт, ремонти…Люди розуміють, що можуть допомагати військовим ще й у відновленні зору. Так будується умовно ще один місточок між цивільними та військовими”.
Керівниця фонду зазначає, що зараз складно знайти людей у команду.
“На початку вторгнення волонтери робили фантастичні речі завдяки ентузіазму. Один з моїх знайомих за 20 хвилин через пост у фейсбуці знайшов танк. А зараз вони працюють, вивозячи буквально лише на морально-вольових. Люди одночасно працюють в компанії/організації, і волонтерять у вільний час. Наш фонд витрачає абсолютно всі кошти, отримані від засновників, на підтримку військових, тому доводиться знаходити зовнішні ресурси на підтримку адміністративної діяльності команди. І тому це складна задача, адже неможливо вимагати повного занурення у діяльність від людей, які й так дарують тобі свої вільні години, відриваючись від сім’ї, відпочинку”.
Олена Колесник розповіла, звідки бере стільки сил та мотивації на роботу.
“Нещодавно я пройшла навчання у «Зеленій Академії», яка займається розвитком лідерства громадських діячів. Я отримала просто фантастичне натхнення, бо це було таке жіноче коло, в якому ми говорили про актуальні проблеми держави, демократії, роль благодійних фондів, громадських організацій, ЗМІ – тобто про тих, хто підтримує військо, береже історичну та культурну спадщини, розбудовує систему освіти, тощо. Війна колись закінчиться і ми маємо зберегти цінності, заради яких ми боролись, адже це те, на чому буде триматись і розвиватись наша держава. Це навчання мене дуже змотивувало, я відчула, що можу працювати й далі, знову маючи всередині себе силу творити.
Крім того, мені дуже допомагають регулярні заняття спортом та тренування для цивільних, які у майбутньому дозволять стати в стрій”.
Також Олена виокремила читацький клуб, який організовує її подруга, як спосіб прожити події і стреси.
“Обговорюючи персонажів прочитаних книжок, ми обговорюємо самих себе, проживаємо власні виклики, переоцінюємо події. Ми прочитали разом багато художніх творів, завдяки яким заглибились в історію України, її культуру, і вкотре впевнилися, що проблеми нашої країни сьогодні були актуальними і 100-200 років тому. Ми живемо тими ж гаслами, мріями та сподіваннями. Для мене обговорення стає способом вкорінення, адже зараз я відчуваю сильний зв’язок із моєю країною та моїми людьми”.
Читайте також: Марина Богун з Новопскова допомагає жінкам-підприємицям. Ось, що її мотивує
