Коли Наталія Зуєва планувала виставку минулого року, постало просте питання: де в Краматорську можна показати свої картини? Виявилося, що на той момент у місті не було відповідного простору. Тож вона домовилася з кав’ярнею — і так поруч зі столиками, де неспішно п’ють каву й ловлять мить, з’явилися пейзажі Донеччини, якими можна було просто милуватися.
Коли учні надихають вчителя
Наталія народилася в Краматорську. Навчалася на Харківщині, повернулася додому у 2012-му році і, як сама каже, застала тільки два роки мирного життя.
"Життя в нас було яскраве — як то кажуть, на повну. Фестивалі один за одним, конкурси, День міста, який справді відчувався як свято. Виставки, майстер-класи, рок-фестивалі просто неба. Після 2014-го все це змінилося, звісно. Але життя ще продовжувалося — хоч і інакше, хоч і менше, але були виставкові заходи, зустрічі художників, якісь культурні проєкти. А от після 2022-го все зовсім стало на паузу", — згадує вона.
Художницею Наталія стала не одразу. У тринадцять років вона вирішила піти до художньої школи в Краматорську, але там їй сказали, що вже пізно. Там брали дітей десь з 10 років.
"Я склала іспит, впоралася з усіма завданнями та одразу потрапила до 3 класу. Три роки провчилася і закінчила художню школу", — каже вона.
Потім було Лозівське училище культури та мистецтв, де вона вчилася за спеціальністю викладач студії, керівник гуртка. Харківська академія дизайну та мистецтв — дизайнер інтер'єру. І Харківський педагогічний університет імені Григорія Сковороди — викладач образотворчого мистецтва. Паралельно із освітою працювала з дітьми.
"Мені сподобалося працювати з дітьми. Тому я й обрала магістратуру на викладача. Мені важливо вкладати, давати знання і бачити результат: перемоги дітей у Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах, вступ дітей до ВНЗ. Цей момент, коли щось проростає в іншій людині, — для мене він найцінніший", — каже вона.
Зараз Наталія — викладачка образотворчого мистецтва, керівник арт-студії в Донецькому обласному палаці дитячої та юнацької творчості.
В цьому році три групи дітей вчаться онлайн. Троє дітей з Добропілля, двоє — зі Слов'янська, решта — з Краматорська. Зараз більшість знаходиться в різних областях України, деякі — за кордоном.
Урок починається зі звичайного — привітання, питань вчителя як настрій, як налаштовані, з бесіди. Діти діляться моментами, настроєм, малюнками. Потім переходять до процесу навчання. За допомогою телефону Наталія демонструє, що сьогодні будуть малювати, показує якісь нові техніки.
"Програма, за якою ми працюємо, міністерська — є загальна тема для всіх, наприклад, побутовий жанр. Але як саме її розкрити — залежить від віку й досвіду. Молодша та середня групи ще вчаться бачити — вони повторюють за мною, копіюють мазки, засвоюють, як тримати пензель, як змішувати відтінки, як будувати композицію. Це фундамент. А далі — цікавіше. Потім я застосовую індивідуальний підхід, де вже не копіюють, а шукають свій стиль, своє бачення. Розвивають креативність, емоції, навички. Старша група більш вільна в прояві свої думок, стилю та позиції. Тут кожен малює те, що відчуває, що хоче сказати, чим поділитися у певній темі за програмою, а я допомагаю їм з цим. Хтось обирає складне, хтось — просте, але своє", — розповідає Наталія.
Жінка завжди звертає увагу на індивідуальні здібності кожної дитини. Комусь даються портрети, комусь — пейзажі. У виборі техніки вона не обмежує дітей, вони можуть обрати різні матеріали.
"Мої діти малюють краще, ніж я в тринадцять років. Це радісно — бачити, як вони ростуть, як у них виходить те, що мені колись не давалося. Я завжди згадую Леонарда да Вінчі, який перевершив свого вчителя. І для вчителя це найвища нагорода, чи не так? Думаю про своїх учнів: можливо, хтось із них продовжить цей шлях, піде далі, знайде себе в мистецтві. А я буду пишатися, що колись тримала їхню руку з пензлем", — каже вона.
Мистецтво як медитація
"Творчість рятує — це не просто вислів, це правда. Вона допомагає виплеснути емоції — і ті, що радують, і ті, що гнітять. Для дітей ці заняття — не просто уроки малювання. Це підтримка ментального здоров'я, це розмови, спілкування, можливість бути почутим. Діти мене підтримують своєю енергією, а я їх — своїм досвідом і присутністю. Малювання — це як медитація. Коли береш пензель — відсторонюєшся від усього цього навколо, від тривог і страхів. Поринаєш у світ мистецтва, де є тільки ти, твоя фантазія. І просто твориш", — каже Наталія.
Вона малює пейзажі і сюжетні картини.
"Сюжетні картини — це не просто портрет чи пейзаж. Це сцена, де щось відбувається, де є дія, історія, яку можна прочитати. Наприклад, у мене є картина «Спогад» — там оператор дрону, сам дрон у повітрі і місто на задньому фоні. Обличчя оператора закрите, тому це не портрет у класичному розумінні. Це радше момент, зафіксований емоцією", — розповідає вона.
Дуже багато гарних та захоплюючих відгуків про картини з природою Донеччини отримала на виставці у Вінниці. Там одна з робіт викликала зацікавлення, яке мисткиня запам’ятала і поділилася з нами під час інтерв’ю.
"Одна робота в мене є, цікава, але вона маленького формату, 30×40. І якось під час виставки у Вінниці художники підходять, і кажуть: робота ну дуже класна, але формат маленький, треба більше! А в нас з великими форматами проблема в Краматорську — зараз полотна тільки під замовлення, або домовляюсь, щоб привезли з Харкова, з Дніпра. Нині доводиться все замовляти через інтернет", — розповідає Наталія.
Зберегти красу
На пленері в Карпатах у Наталії постійно питали: як ти можеш творити таку красу, перебуваючи там, під обстрілами?
"Я кажу: от тому і творю. Бо серед усього цього, вибухів, буває страшно, бувають різні ситуації. Воно — мистецтво — і рятує. Хочеться побачити якусь красу. І показати її іншим", — каже Наталія.
На пленер вона потрапила за збігом долі — минулого року Наталія їхала до подруги у Львів — готувати її доньку до вступу в художній ліцей. Їй зателефонувала подруга Марія Безкоровайна — художниця з Краматорська, яка в евакуації в Тернополі, з пропозицією, від якої неможливо було відмовитися.
"Вона телефонує — й одразу чую в голосі цю радість, ентузіазм: поїхали в Карпати на пленер! А я ж їй до цього якось казала, що мрію про це, що мені так бракує можливості просто вийти з мольбертом кудись на природу. Бо тут, у Краматорську, та й загалом на Донеччині, зараз не та ситуація. Не можеш собі дозволити виїхати в поле чи до лісу, поставити мольберт і малювати. Це небезпечно", — каже Наталія.
Пленер в Карпатах був чудовий, сповнений натхнення та постійно в русі.
"Це був режим нон-стоп — постійно при справі, постійно з пензлем у руці. Бо намалювати картину — це не так просто. Чотири картини за тиждень — це насправді багато роботи. Картини сподобалися і тепер вони знаходяться у приватних колекціях — їх забрали після пленеру. І мене запросили на осінній пленер.", — пояснює вона.
З особливим теплом Наталія пригадує пленери на Донеччині: Білянські крейдяні гори, невеличка річка, міські парки, сквери та вулиці міста — ще в ті, більш мирні часи. Виходила малювати не так часто, як мріялося — дуже багато було роботи, побутових справ, викладання забирало час. Але коли вдавалося вибратися — малювала із задоволенням.
А в 2020-му разом з іншими художниками Донеччини взяла участь у проєкті "ART-UKRAINE" у Святогірську. Художники малювали локації, присвячені героям, котрі загинули, боронячи Україну в 2014-му.
"Дуже різні роботи. Кожен художник розкривався у власному стилі, показував трагічність ситуації. Було цікаво. Обмін досвідом, нові знайомства", — розповідає вона.
Зараз жінка думає про виїзд із Краматорська, адже обстріли стають дедалі сильнішими.
"Це дуже складно, коли ти виїжджаєш в нікуди, не знаючи, що там, як та", — каже вона.
Саме тому минулого року, коли постало питання про виставку, вона домовилася з міською кав'ярнею. І поруч зі столиками, де люди неспішно п'ють каву, з'явилися пейзажі Донеччини. Ті краєвиди, які вона хоче зберегти хоча б на полотні.
"Мені дуже хотілося, аби люди бачили нашу Донеччину такою красивою, якою її бачу я", — пояснює Наталія.
Художниця радить кожному спробувати арттерапевтичні практики.
"Можна, наприклад, ходити на виставки, на арттерапевтичні гуртки в різних хабах. Я б радила кожному використовувати такі практики для підтримки себе. Навіть споглядання: якщо є виставки — ходити, дивитися, спілкуватися. Це допомагає підтримувати внутрішній баланс", — каже жінка.
Наталія живе в Краматорську. Малює. Викладає дітям онлайн. Приносить красу туди, де буває страшно.
Читайте також: Вікторія Мала розписує одяг: "Я здійснюю чужі мрії, але найважче — повірити у власні".
