18–20 вересня 2026 року Росія вперше провела вибори до Державної думи на тимчасово окупованих територіях України, включивши до процесу, зокрема, захоплену частину Луганської області. Окупаційні ресурси подавали це голосування як “історичну подію”, а окремим аргументом на користь його нібито відкритості стала присутність іноземців, яких представили як міжнародних спостерігачів. В окупованому Луганську голова так званого “виборчкому ЛНР” Маріанна Сумська зустрілася з делегацією з чотирьох людей: Фло Осрайніком з Австрії, Ахмадом Абдулазізом Каді з Кенії, Нідією Егремі з Мексики та Пабло Сепульведою Альєнде з Чилі.
ТРИБУН вирішив окремо дослідити чотирьох людей, яких у Луганську представили як іноземних спостерігачів: ким вони є, що говорили про Росію та Україну до своєї поїздки, які контакти мали з російськими державними чи політичними структурами і що заявили вже після прибуття на окуповану територію. Як виявилося, принаймні у кількох випадках їхнє знайомство з російськими наративами, медіа або політичними структурами почалося задовго до вересня 2026 року.
За версією окупаційної сторони, їхня присутність мала продемонструвати, що за процесом стежать представники різних країн, які можуть дати йому “об’єктивну” оцінку. Однак стандартної міжнародної місії незалежного спостереження на цих виборах не було. Європейський Союз окремо наголосив, що Росія не запросила спостерігачів ОБСЄ, через що виборці та інституції були позбавлені незалежної та неупередженої міжнародної оцінки процесу.
ЄС також заявив, що не визнає проведення російських виборів на тимчасово окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і в Криму. МЗС України ще до початку голосування назвало організацію виборів на окупованих територіях незаконною та наголосило, що вони не створюють жодних правових підстав для поширення російської юрисдикції на українські території.
Нідія Егремі
Нідію Егремі росіяни представили як мексиканську журналістку та міжнародницю. У журналі Buzos, для якого вона багато років пише про міжнародну політику, її називають журналісткою, що спеціалізується на національній безпеці, розвідці та збройних конфліктах.
Однак її публікації про Україну задовго до поїздки в Луганськ демонстрували цілком конкретну авторську позицію. У лютому 2026 року Егремі опублікувала великий матеріал “El fracaso del plan neocolonial en Ucrania” — “Провал неоколоніального плану в Україні”, у якому сама, а не у вигляді цитати російських посадовців, писала, що Захід нібито “мілітаризував” Україну та підтримував “регіональний неофашизм” проти Росії.
Повномасштабне російське вторгнення вона називала офіційним кремлівським терміном “спеціальна військова операція”, а Україну описувала як державу, яку з 2004 року нібито контролюють США, ЄС та Велика Британія.
У цьому ж матеріалі Егремі брала інтерв’ю у посла Росії в Мексиці Миколи Софінського, а одне з її запитань уже містило російське трактування війни: журналістка говорила про “денацифікацію та демілітаризацію” України і запитувала, що буде з рештою країни, яка, за її формулюванням, залишається “в полоні західних інтересів”.
Це не було новою риторикою, яка з’явилася безпосередньо перед поїздкою до Луганська. Уже 26 лютого 2022 року, через два дні після початку повномасштабного вторгнення, Buzos опублікував її матеріал із заголовком “Росія “денацифікує” райони України та захищає цивільних”. У тексті просувалися тези про нібито необхідність російської операції для захисту Донбасу та протидії Заходу.
У березні того ж року в іншій публікації Егремі писала про нібито приховування Заходом “неонацистських атак” в Україні та знову використовувала кремлівське визначення російського вторгнення як “спеціальної військової операції”.
Її матеріали водночас отримували пряме поширення через офіційні російські дипломатичні канали. Посольство Росії в Мексиці рекламувало одну з її публікацій про Донбас, те саме робило російське посольство в Уругваї.
У 2026 році посольство РФ у Мексиці знову окремо закликало читати її інтерв’ю з російським послом Софінським.
При цьому сама Егремі публічно виступала за тісніші відносини Мексики з Росією. Під час дискусії щодо BRICS у березні 2025 року вона заявляла, що Мексика займає надто “несміливу” позицію щодо країн об’єднання, особливо Росії, і закликала активніше використовувати історичні зв’язки між двома державами.
У Луганську ж Егремі вже виступала як “міжнародна спостерігачка”. У коментарі окупаційним медіа спостерігачка заявляла про “прозорість виборів”:
“Я хочу почати з того, що я вже була міжнародним спостерігачем в інших країнах, і, судячи з мого досвіду, сьогоднішній день був одним із найпрозоріших”.
Також мексиканка додала, що для неї честь перебувати в Луганську:
Таким чином, у випадку мексиканської журналістки йдеться не про людину, яка вперше стикнулася з російською позицією вже після прибуття на вибори: її власні матеріали з 2022 року містять ті самі поняття про “денацифікацію”, “спецоперацію” та контроль України Заходом, які Росія використовує для виправдання війни, а її тексти неодноразово поширювали російські дипломатичні представництва.
Пабло Сепульведа Альєнде
Пабло Сепульведа Альєнде — онук колишнього президента Чилі Сальвадора Альєнде та лікар за освітою. Він навчався на Кубі, тривалий час був пов’язаний із латиноамериканськими лівими та антиімперіалістичними рухами, а також входив до керівництва чилійського об’єднання Unión Bicentenaria de los Pueblos. Саме ця організація у листопаді 2024 року оприлюднила звернення до президента Чилі Габріеля Борича із заголовком “Закликають Габріеля Борича припинити підтримувати неонацистський уряд України та НАТО”. У тексті українську владу називали “неонацистським режимом”, а серед зазначених під зверненням членів директорії був і Пабло Сепульведа Альєнде.
Ще один важливий контакт із російським політичним середовищем відбувся за кілька місяців до виборів. Навесні 2026 року Сепульведа перебував у Москві на створенні міжнародної соціалістичної мережі SOVINTERN, де зібралися сотні представників політичних та громадських організацій із різних країн. Джерела, які висвітлювали зустріч, окремо згадують Сепульведу серед учасників і наводять його пропозиції щодо підтримки Куби російськими поставками пального та медикаментів.
А вже у вересні він з’явився в окупованому Луганську як “міжнародний спостерігач”. Він наголосив на “свободі вибору”:
“Ми відзначили свободу вибору громадян, ми відзначили добре організовані вибори, і ми відзначили прозорість цих виборів, де сама держава зацікавлена в тому, щоб було дотримано всіх інтересів громадян”.
Сепульведа називав високу явку свідченням “здорової демократії”.
Фло Осрайнік
Фло Осрайнік — німецько-австрійський публіцист і автор, який у своїй професійній біографії згадує співпрацю з RT Deutsch серед медіа, для яких він працював. Цей зв’язок не залишився лише частиною давньої біографії. 25 серпня 2026 року, менш ніж за місяць до появи Осрайніка у Луганську, RT DE опублікував його інтерв’ю з послом Росії в Німеччині Сергієм Нечаєвим.
Європейський Союз ще у 2022 році запровадив обмежувальні заходи щодо мовлення RT, пояснюючи їх роллю російських державних медіа в інформаційному супроводі агресії проти України.
Позиція Осрайніка щодо самої війни також була сформована задовго до виборів. У його власних висловлюваннях Революція гідності описується як “переворот”, українська влада після 2014 року — як “постпереворотний режим”, а війну він пояснює через конфлікт Києва з населенням півдня та сходу України, тоді як російське втручання подає як наступний етап уже наявного протистояння.
Навесні 2024 року Осрайнік особисто їздив на окуповану територію Донеччини, а результатом цієї поїздки стала книга “Donbassdonner — Ein Reisebericht von der anderen Seite der Geschichte”, тобто “Донбаський грім: репортаж з іншого боку історії”. Сам автор описує її як погляд із російського боку фронту. Також він написав книгу, яка фактично перекладається як “В імʼя росіян”.
У вересні 2026 року Осрайнік уже повернувся на окуповану Росією територію у статусі “міжнародного спостерігача”. Після голосування він заявляв, що вибори були “дуже прозорими та зручними для виборця”, стверджував, що не побачив порушень, і навіть говорив, що не знає, як процес можна було б організувати краще. Про ці висловлювання повідомляло, зокрема, німецьке t-online.
Також в результаті він заявив, що хоче написати книгу про окупований Луганськ:
Ахмад Абдулазіз Каді
Четвертим учасником делегації став кенієць Ахмад Абдулазіз Каді, якого російські джерела представляють як правника та відповідального секретаря парламентської групи “Росія — Африка”. Саме у цьому статусі його цитували під час перебування на виборчих дільницях окупованої Луганщини. Ще до поїздки в Україну Каді вже з’являвся у російському інформаційному просторі з різкими заявами щодо Києва. У 2026 році російські медіа поширювали його твердження про те, що Франція разом з Україною нібито дестабілізує Африку та що українські військові причетні до скоординованих атак безпілотниками на африканському континенті.
Під час виборів його також активно використовували в російському медійному супроводі голосування. Каді давав коментарі безпосередньо з окупованої Луганщини, говорив про ситуацію з українськими безпілотниками та оцінював організацію виборів. Він заявив, що європейські країни, за його оцінкою, “поступово відходять від демократичних принципів, а влада не хоче надавати людям можливість самостійно обирати своє майбутнє”.
20 вересня російські ресурси поширювали ще одну його заяву, в якій він звинувачував Україну та Європейський Союз у спробах завадити проведенню російських виборів. Окремо Центр стратегічних комунікацій, аналізуючи склад іноземних учасників, повідомляв, що під час перебування на дільницях Каді висловлював подяку російським збройним силам, характеризуючи їх як тих, хто “захищає землю від ворога”. У тому ж дослідженні його називають відповідальним секретарем парламентської групи “Росія — Африка” і зазначають, що до Луганська він потрапив після Міжнародного фестивалю молоді в Єкатеринбурзі.
Чотири “незалежні” спостерігачі, але без місії ОБСЄ
Саме тут виникає головна суперечність інформаційної кампанії навколо голосування. Окупаційні структури демонстрували чотирьох іноземців як доказ міжнародної відкритості виборів, однак Росія водночас не запросила спостерігачів ОБСЄ, тобто інституції, яка проводить системні міжнародні місії з оцінки виборчих процесів. ЄС прямо заявив, що таким рішенням Росія позбавила виборців можливості отримати незалежну та неупереджену міжнародну оцінку голосування.
Задокументовані публічні факти дозволяють побачити: Егремі роками використовувала у власних текстах тези про “денацифікацію” України та “спецоперацію”, а її матеріали поширювали російські посольства; Сепульведа входив до керівництва організації, яка називала українську владу “неонацистською”, за кілька місяців до голосування брав участь у політичному форумі в Москві, а у Луганську говорив про “інтеграцію” регіону до РФ; Осрайнік співпрацював із RT, їздив на окупований Донбас і ще до виборів публічно викладав російськоцентричне трактування війни; Каді був пов’язаний із парламентською групою “Росія — Африка” та публічно звинувачував Україну в дестабілізації Африки.
Після цього всі четверо опинилися на окупованій території України у ролі людей, чиї коментарі російські та окупаційні медіа використали як зовнішнє підтвердження “прозорості” голосування. Саме тому, коли окупаційний “виборчком” розповідав про міжнародних спостерігачів із Мексики, Чилі, Австрії та Кенії, важливо дивитися не лише на прапорець країни біля прізвища, а й на попередню діяльність конкретної людини, її публічні заяви, медійні зв’язки та те, як вона описувала Росію, Україну й саму війну ще до того, як отримала статус “незалежного спостерігача”.
