Вже понад 12 років він працює у сфері держслужби, з них два роки був головою міста в зоні бойових дій. За свого головування він встиг досягнути результатів у боротьбі з наслідками війни, звільнитися та обійняти посаду вдруге, за короткий час реформувати відділ освіти та посприяти запуску першого за 6 років потягу до Попасної. Про нове призначення, перші рішення, реформу децентралізації, коронавірус, майбутнє водоканалу, ремонт лікарні та громадську діяльність розкаже голова Попаснянської районної держадміністрації Роман Власенко.
З 2014 по 2016 роки Ви вже працювали головою Попаснянської райдержадміністрації. Без сумніву, це був надзвичайно складний період. Розкажіть про нього. З якими проблемами ви зіштовхнулися першочергово і які напрямки роботи були пріоритетними для вас в цей період?
Це був період після звільнення Попасної від незаконних збройних формувань. Фактично ця робота була направлена на відновлення української влади в Попасній, Попаснянському районі й на відновлення пошкодженого житла, об’єктів соціальної інфраструктури, мереж комунальних послуг. І перший рік ми працювали саме над цим. Другий рік був кращим в плані розвитку. Тоді ми намагались розвивати соціальну інфраструктуру Попаснянського району, залучати додаткові кошти міжнародних партнерів, Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) на розвиток інфраструктури району. Звичайно, війна не зникла, а тому важливим було налагодження комунікації з військовими, організація співпраці з міжнародними організаціями, службами військово-цивільного співробітництва, військовою службою правопорядку.
Коли Ви розповідали про причину свого звільнення у 2016 році, то сказали, що відчували те, що «приїдаєтесь у крісло» й вже змогли «реалізувати свій потенціал». Чому, попри це, Ви все ж тоді вирішили повернутися?
Тут вплинув не стільки факт самої посади, скільки той час, який я провів на ній. Коли фактично я два роки пропрацював головою адміністрації, то зрозумів, що необхідна зміна середовища, нові знання, досвід, внутрішній розвиток. Одного ранку я прокинувся й вирішив, що пропрацюю ще 3-4 місяці й буду шукати змін. Так склалось, що у вересні 2016 року я вступив в аспірантуру Національної академії державного управління при Президентові України та фактично почав шукати нову роботу за напрямками, які були б мені цікаві. Тоді створювались такі установи, як агенції регіонального розвитку і в мене була розмова з Гарбузом Юрієм Григоровичем, який на той час був губернатором області, про те, що я мав очолити обласну агенцію регіонального розвитку. Але в останній момент, коли була написана і погодження моя заява на звільнення, він запропонував роботу в обласній адміністрації і я погодився. Після того я отримав 7 місяців досвіду роботи першим заступником голови обласної державної адміністрації.
В одному з інтерв’ю Ви сказали, що повторне призначення на посаду Вас не здивувало. Чому?
Система відбору кандидатів має певні правила і в даному випадку новим президентом була ініційована програма LIFT, яку мали пройти всі кандидати на посаду. Тут сюрпризів бути не може: якщо ти хочеш очолити адміністрацію, то маєш заявитися. Я заявився, пройшов програму, отримав рекомендацію на співбесіду і пройшов її. Там було декілька етапів: тестування, домашнє завдання і вже співбесіда з головою обласної державної адміністрації. Мене не залучали туди, не запрошували, це була моя ініціатива. Чи змінились пріоритетні напрямки з того часу? Ситуація змінилась у двох сенсах: перше — ставлення до своїх обов’язків, внутрішньої мети, роботи на цій посаді, друге — ставлення до поточної ситуації в районі. Якщо тоді на порядку денному було питання війни й відновлення інфраструктури, то сьогодні — це боротьба з коронавірусом. Але і сьогодні питання з військовими нікуди не відходить. Щодо мого ставлення, то три роки у громадському секторі поза системою, три роки підприємницької діяльності сформували нове бачення на свої обов’язки, тенденції, які відбуваються в розвитку секторальних реформ, охорони здоров’я, культурних питань. Тому я думаю, що набрався досвіду нового і саме внутрішнє ставлення до обов’язків змінилося: якщо раніше ми більше думали про інфраструктуру, ремонти, то сьогодні для мене головна мета — це наповнити сенсом ті заклади, які надають послуги. Тобто у нас може бути ідеально відремонтована школа, але послуги вона може не надавати або надавати погано. І зараз в мене орієнтир більше на людей, на ті послуги, які вони отримують, а не на ремонти, придбання якогось обладнання. Що вже було зроблено в цьому напрямку? Коли я зайшов в адміністрацію, то одним із принципових питань було розібратись, що відбувається в галузевих відділах адміністрації. У нас діє реформа «Нова українська школа», де самий сенс — це дитиноцентричність закладів освіти, їх керівників. Я цього не побачив в роботі відділу освіти Попаснянської райдержадміністрації. Тому я прийняв принципове рішення змінювати систему управління освітою і довелося реформувати цю галузь. Це ж стосується і питання охорони здоров’я, культури. Намагаюсь проводити більше таких заходів, залучати людей до всіляких конкурсів, акцій, активностей. До прикладу, ми відкриваємо центр для осіб, постраждалих від гендерно-зумовленого насильства, проводимо деякі зміни в культурі: хочемо зробити сучасним наш музей, будемо реформувати нашу бібліотечну систему, вже поставили сцену біля БК, де безкоштовно показуємо фільми. До речі, зазвичай на фільми збирається до 100 людей, а в магазинах у ці дні неможливо купити попкорн. Тобто, люди потребують певних активностей і хочуть бути долученими до них. Поступово намагаюсь це все налагодити.
Нещодавно Ви прийняли розпорядження щодо ліквідації та подальшої реорганізації відділу освіти. Чому було прийнято таке рішення? Як виглядатиме тепер сфера управління освітою ?
У мене були претензії до керівника, який сам піти не захотів, тому довелось це все робити. Тут є свої плюси: перше — те, що стандартна модель системи освіти на районному рівні — це відділ з господарчою групою і централізованою бухгалтерією. Фактично, один керівник відповідає за фінансово-господарську діяльність і за якісні результати роботи закладів освіти, чим, в першу чергу, є ЗНО. Коли я почав аналізувати, то зіштовхнувся зі статистикою з 2015 року, коли в нас кількість дітей, які здавали ЗНО на понад 180 балів знижується, а кількість дітей, які не здають або здають до 100 балів, — збільшується. І це майже за всіма предметами. Коли я починав доводити, що в нас проблеми, то мене переконували, що я щось неправильно підрахував або не зрозумів. Більш того, існували питаннях щодо тендерів, закупівель, неефективного використання бюджетних коштів. У нас є випадки неосвоєння бюджетних коштів, бо тендер вигравала не та людина чи компанія, яка потрібна, і скасовували результати. Були випадки, коли підрядник будував школу замість 9 місяців 3 роки. І таких випадків реально було дуже багато. Тому було прийнято рішення розділити повноваження. Тепер відділ освіти відповідатиме за якість освіти, тобто методична, методологічна робота, і буде створена нова комунальна установа — «централізована бухгалтерія», яка займатиметься тільки фінансово-господарською діяльністю. Я думаю, що цей крок підвищить ефективність роботи галузі освіти у сфері використання бюджетних коштів.
Як на сьогодні просувається питання щодо Попаснянського водоканалу?
Ситуація з водоканалом складна всі 5 років його роботи. Фактично, фінансово-господарський стан підприємства повністю залежить від розрахунків з тимчасово неконтрольованою територією. Якщо є затримки або невиплати, то виникають проблеми з заробітною платою, погашенням боргів за електроенергію. Ми з цим іноді стикаємося. В серпні має вирішитися доля контракту з тимчасово окупованою територією і ми будемо розуміти чи працюватимемо наступного року. Тут є певні ризики, які пов’язані, по-перше, зі зменшенням обсягів потрібної води для тимчасово окупованої території й, по-друге, там теж працюють міжнародні організації, монтуються власні водогони, свердловини, тому реальна потреба у воді зменшується. Можливо, ми подовжимо контракт і тоді буде прогнозованіший рік роботи. Є вірогідність, що підприємству буде важко, бо фактично неможливо забезпечити тільки Попасну, Гірське, Золоте - це 5% тієї потужності, яку дає водоканал. Тому ми шукаємо певні альтернативні рішення, щоб підстрахуватися на такий випадок. Зараз розглядається можливість розконсервації Зановских водозаборів. Я думаю, це може бути такою альтернативою, аби не качати воду з Сіверського Дінця з-під Лисичанська, а в половину меншу відстань з районів Нижнього, Тошківки по більш ефективним водогонам в плані діаметру і з меншою потужністю помпового обладнання. Ми прораховували, але все одно виходимо в мінус, у зв’язку з фондом оплати праці та вартості електроенергії. Але зробити тариф 100 грн ми не можемо. Тому ми з обережністю плануємо створення ще одного міського підприємства, яке качатиме воду тільки для Попасної, Золотого, Гірського з нових водозаборів. Зараз такі підрахунки проводяться. Коли пройдуть вибори й будуть громади Гірська та Попаснянська, то, думаю, що вони зможуть утримувати таке підприємство. Можливо, воно буде трохи збитковим, але це буде можлива гарантія від того, що тимчасово окупована територія перестане закуповувати нашу воду. Я думаю, що всі чули про ініціативу голови обласної державної адміністрації у співпраці з французами щодо реконструкції мереж Попаснянського водоканалу. Наразі обласною адміністрацією проводяться перемовини, затвердили план заходів, що саме ми хочемо зробити на ці кошти. Зараз тривають юридичні питання оформлення цих стосунків, договору з французькою стороною. Думаю, що у 2020 році мало вірогідно, що щось буде, але вже з 2021 року, можливо, почнемо реконструювати й модернізувати.
Нещодавно в Попасну прибув перший за шість років потяг. Це дійсно важлива подія для всього району. Чи варто очікувати в найближчому майбутньому будь-які просування в питання логістики?
Це була одна з перших ініціатив, з якою я повернувся на посаду, й дуже радий, що це вдалося зробити досить оперативно. Хочу сказати, що відсьогодні до нас повертаються приміські дизелі «Сватово — Куп'янськ» і вже ситуація потроху покращується. Фактично, в дозволах, які ми отримали від військових й Укрзалізниці, мова була, що всі потяги, які сьогодні йдуть до Лисичанська, будуть подовжені до Попасної. Ті потяги, які після карантину повернуться на Луганщину, мають йти й до Попасної. Однак тут є проблема з графіком. Потяг «Лисичанськ-Київ» стояв пів дня і тому не було проблеми продовжити його до Попасної. Однак графіки інших потягів потребують корегування. Тут може бути затримка, пов’язана з тим, що доведеться додавати 2-3 години в часі від відправлення до прибуття потяга. Це буде потребувати певних змін.
Наразі проходить ремонт Попаснянської центральної районної лікарні. На якій стадії знаходяться ремонтні роботи й коли Ви планується їх завершити?
Це такі перманентні роботи. Самі будівлі лікарні знаходяться в нормальному стані: замінені вікна, покрівлі. Але проводиться певне реформування. Ми потроху наводимо порядок на поверхах. Тобто, це такі ремонти, які тривали й до мене, і триватимуть надалі. На сьогодні йде ремонт в хірургічному відділенні. Було прийнято рішення про придбання комп'ютерного томографа, для того, щоб надавати нові послуги й залучити НСЗУ до оплати цих послуг. Під встановлення цього обладнання необхідно було підготувати приміщення. Це інша будівля, яка фактично була в занедбаному стані. Будівельні роботи почались на початку липня. Сподіваюсь, що на початку вересня ми зможемо монтувати комп’ютерний томограф в приміщенні, яке зараз ремонтується. Також там поряд передбачена пральня, яку ми прибиратимемо з головного корпусу, де розміщуватимемо інші відділення. Ми постійно думаємо над розвитком лікарні, залученням кадрів, відкриттям нових пакетів послуг для оплати з державного бюджету з НСЗУ. Для цього необхідно закуповувати обладнання і проводити певні ремонти.
Яка наразі ситуація з коронавірусом в районі? Чи готові медики й керівництво адміністрації до можливого погіршення ситуації?
На сьогодні в нас зафіксовано троє людей із захворюванням, двоє з них одужали. Ще одна людина — на лікуванні вдома з безсимптомним перебігом хвороби. Щодо готовності, то в нас є служби, які долучені до роботи: лабораторний центр, первинка, центральна районна лікарня, поліція, ДСНС. Фактично всі ці служби розуміють що треба робити в цих випадках: хтось займається дезінфекцією, хтось — контролем за самоізоляцією, хтось — тестуванням, пробами. Також у нас працює обсерватор на випадок надзвичайних ситуацій. Всі служби забезпечені засобами індивідуального захисту. Крім того, ми співпрацюємо з міжнародною організацією ACTED, яка допомагає документально, методично, методологічно оформити порядок дій усіх служб на випадок інфекційних захворювань, епідемії. Наразі ми з ними відпрацьовуємо ці питання, плануємо провести навчання на цю тему. Хочу сказати, що в нас немає інфекційного відділення, тому всі хворі, які потребують стаціонарного лікування, направляються в Рубіжне. Ситуація поки контрольована. Якщо буде якась кризова ситуація, то в нашій лікарні є і фахівці, й обладнання. Ми можемо одночасно надавати 3-5 особам послугу штучної вентиляції легень.
Нещодавно Верховна Рада прийняла постанову щодо нових укрупнених районів. Яка Ваша думка з цього приводу? Які перспективи Попаснянщини на фоні реформи децентралізації?
Я фактично три роки займався децентралізацією і розумію, що відбувається і навіщо. Це питання викликає ажіотаж та певну істерику в Facebook, породжує чутки, що Попасна навіть статусу міста лишиться і всі служби звідтси виїдуть. Насправді, нічого страшного не відбулося. Цим концептуальним документам близько 3-5 років, і неправильно казати, що це вигадала чинна влада. Але сама реалізація може проходити по-різному. Є дві альтернативи, що робити з районами: перша — необхідні районні ради, друга — достатньо просто префектів, які виконуватимуть контрольно-наглядові функції. Як ми розуміємо з тієї постанови, що районні ради залишаються. Я не згоден з тим, що вони необхідні. Для нас — таємниця, які повноваження вони виконуватимуть. Необхідно розуміти, чим вони займатимуться. Але принципово укрупнення необхідно було зробити, аби зменшити кількість райдержадміністрацій. У зв’язку з децентралізацією, більшість карти України покрито об’єднаними територіальними громадами й, фактично, адміністрації з громадами дублюють функції. Це видатки одночасні із держбюджету адміністрації й з місцевого бюджету на ОТГ під виконання однакових функцій. Тому було дуже логічним рішення щодо укрупнення районів. На другому етапі реформи префектури мають лишитись виконавчих функцій. Виконавчі функції — це повноваження виконавчих комітетів місцевих рад щодо повноважень у галузі освіти, охорони здоров’я тощо. Тобто це все повноваження місцевого самоврядування, донедавна делеговані районним держадміністраціям. Реформою передбачалося, що ці повноваження мають відійти на рівень ОТГ, а на райдержадміністраціях залишаться тільки деякі державні функції та загальний нагляд за додержанням законодавства органами місцевого самоврядування. Це був би ідеальний варіант. У мене лишились питання щодо районних рад, але я сподіваюсь, що це буде своєрідним експериментом. Ми подивимося, чи потрібні вони взагалі, чи ці повноваження можна передати на базовий рівень громадам або регіональний - областям. Я - прихильник ідеї, що всі послуги мають бути у громадах. Якщо ми живемо у місті Попасна, то 99% я отримую в Попасній. Пересічному громадянину не треба буде їхати в районний центр за послугою.
Окрім держслужби Ви займаєтесь громадською діяльністю як голова ГО «Синергія». Коли та з якою метою Ви створили організацію, які основні напрямки її роботи?
Коли я повернувся в райдержадміністрацію, то склав повноваження голови громадської організації. У 2018 році я створив її, аби залучати громадськість, кошти донорів для організації певних ініціатив. 3 роки цим я і займався. Ці роки я був у двох ролях: як голова ГО та як приватний підприємець-експерт у сфері децентралізації. Ці два напрямки перетиналися. В Попасній я залучав донорські проєкти міжнародних організацій, проводив фестивалі, реалізовував деякі проєкти на партнерських засадах. На грантові кошти я реалізував 2 проєкти, одним з яких був центр розвитку Shalfey-hub. Там наразі тривають деякі активності фестивалю PaslawskyFEST. Коштом донорів мені вдалося його реалізувати й провести ремонтні роботи. Також ми реалізовували проєкт щодо створення інноваційної лабораторії креативних індустрій, в рамках якого придбали 3Д-принтер, станок CNC, набір робототехніки, сублімаційний термоперенос (друк на футболках), обладнання VR (технології доповненої реальності). Ми зробили це, аби залучати молодь до креативних індустрій і дати зрозуміти, що власним розумом, талантом можна реалізувати себе і бути успішним. Той же самий PaslawskyFEST — це теж ініціатива моєї ГО. Якщо розібратися, то в нас декілька напрямків: місцеве самоврядування, децентралізація, освіта і культура, підтримка громадських ініціатив. Наразі на посаді голови адміністрації я підтримую ініціативи попаснянських громадських організацій, їх бажання реалізовувати певні проєкти, робити зміни, залучити донорські кошти від міжнародних партнерів.
При вашій підтримці в Попасній щорічно проходить #PaslawskyFEST. Розкажіть про нього.
Це була моя особиста ініціатива. Перший PaslawskyFEST без цієї назви відбувся ще у 2016 році, коли я вперше був головою адміністрації. Тоді це був просто конкурс сучасної української пісні з призами для молоді Попасної. Після року паузи я вирішив змінити формат й дати ім’я цьому заходу. Він отримав назву на честь Марка Паславського, який був героєм антитерористичної операції, добровольцем «Донбасу», майданівцем, волонтером, а також брав участь у звільненні Попасної й за місяць загинув під Іловайськом. Ми проводимо в цьому році PaslawskyFEST вже втретє з
цією назвою. Наразі ми проводемо його не просто як музичний конкурс, а із залученням різних активностей: більярд, рибалка, комп’ютерні ігри, конкурс селфі, пляжний волейбол та безпосередньо конкурс сучасної української пісні. Тобто активностей з кожним роком ми плануємо додавати. З одного боку ми гуртуємо громади за інтересами, а з іншого — прищеплюємо українську культуру, аби ці дні асоціювались з перемогою.
Чи існують проблеми в громадському секторі? Якщо так, то які?
Люди ще недостатньо готові до громадської активності, до створення громадських організацій, до мереж. Є певна кількість ініціативних груп, які давно співпрацюють, реалізовують проєкти, але юридично не оформлені як громадська організація. Є ГО, які створювалися під конкретні проєкти, реалізовували їх і зникали. Є велика кількість людей, які не розуміють, навіщо вони потрібні й чим займаються. Наразі відбувається такий собі природній еволюційний процес формування громадської свідомості щодо необхідності об’єднуватися і разом реалізовувати певні ініціативи. У нас в результаті таких культурних активностей формується значний волонтерський рух. Люди готові брати участь у різних фестивалях на волонтерських засадах. Багато подібних ініціатив. Однак в більшості своїй громадські організації заточені під залучення міжнародної технічної допомоги. І більшість організацій тримаються на своїх керівниках. Це активні представники сфери бізнесу, освіти, публічні діячі.
Чи готові містяни співпрацювати з адміністрацією? Чи існують успішні приклади такої співпраці?
Зі своїм призначенням я реалізувую проєкт «Твоя ініціатива». Ми підрахували 15 сільських/селищних/міських рад в районі, яким ми були готові виділити з бюджету по 100 тис.грн. для реалізації місцевої ініціативи. Але вона мала бути не від голови ради, а від громадської організації або ініціативної групи. Не всі ради відгукнулися і не від всіх ми отримали заявки. Ми побачили і позицію деяких місцевих голів — небажання щось робити. У нас вже деякі в очікуванні виборів сидять на валізах і нічим не хочуть займатися. Але в більшості випадків такі ініціативи були. Дуже приємно, що з деяких рад було не по одній, а по декілька. Цікаво, що це бачення проблеми з боку пересічного громадянина. Тому в нас деякі проєкти були стандартними, а деякі — цікаві й нестандартні. До прикладу, ми б не здогадалися придбати 10 велосипедів для однієї зі шкіл, аби вони могли займатися велоспортом. На початку липня вже були виділені кошти головним розпорядникам або радам під ці проєкти й зараз починається їх реалізація. В нас досить активна міська рада щодо залучення громадськості. На сайті Попаснянської адміністрації дуже багато можливостей долучитися до прийняття управлінських рішень. Однак місцеві мешканці або не розуміють, або не знають, або не хочуть ними користуватися. Це і петиції, й деякі інші інструментарії прямої демократії. Також це можливість проявити ініціативу в контексті "Платформи громадських ініціатив". Але місцеві не користуються цими інструментами. Тому ми наразі тісно співпрацюємо з молоддю, яка скоро розумітиме, що вона може впливати на рішення на місцевому рівні й використовувати всі ці інструменти для співпраці. У нас працюють громадські ради, робочі групи з питань безпеки, які підтримуються ООН. Там ми обговорюємо і радимося з громадськістю щодо деяких питань та ініціатив. Я вважаю, що цієї роботи мало, і місцева влада попереду в розумінні цього за місцеве населення. Я думаю, що це проблема, і необхідно виховувати у місцевого населення таку культуру.
Як Ви надалі бачите розвиток міста?
Наразі в місті відбувається розробка стратегії розвитку майбутньої Попаснянської ОТГ з підтримкою ООН. Ми завершимо цю роботу до кінця року і побачмо, куди хочемо рухатися найближчі 5-7 років. Щодо інфраструктури, то, думаю, що Попасна знаходиться серед п'ятірки кращих або інфраструктурно розвинених міст Луганської області. Якщо відвідують наше місто, то багато гостей дивуються його сучасністю, проукраїнськістю, проєвропейськістю. Воно зелене, з одними із кращих доріг на Луганщині. Тому я бачу 2 пріоритети розвитку: наповнення змістом об’єктів соціальної інфраструктури та розвиток малого і середнього бізнесу, залучення інвестицій. Необхідно шукати ресурси, резерви, аби розвивати малий та середній бізнес. Я не вірю, що на лінії зіткнення можна залучити великий системний бізнес, однак малий та середній можливо розвивати. Коли ми будемо формувати податкову базу, підвищувати добробут місцевих мешканців через створення нових робочих місць, коли в нас будуть успішні підприємства, тоді ми будемо мати кошти для того, щоб наповнювати змістом наші об’єкти соціальної сфери. Люди будуть задоволені й згуртовані, пишатимуться, що вони живуть в українському місті Попасна!
Спілкувалась Олександра Карапуз
Читайте також:
«ПлюсМінусНескінченність»: чому журнал про культуру Луганщини варто прочитати кожному
Сергій Горєлов - про сєверодонецький андеграунд, «неформат» і музичний екстремізм
Сергій Летючий: «У мене є одне правило - молодь хоче тусити»
