Галина Дюкарева народилася у Краснодоні, що на Луганщині, а згодом переїхала до Лисичанська. Її мрія у минулому — стати акторкою чи співачкою, але доля привела її до дітей, з якими вона і втілювала свої бажання, працюючи у міському Палаці культури. Повномаштабне вторгнення у 2022 році змусило Галину виїхати до Києва, де вона відновила свою роботу в Лисичанському шелтері.
Про це пані Галина розповіла виданню ТРИБУН.
Своє місце у Києві після евакуації із Луганщини жінка знайшла у Лисичанському шелтері, який було створено в жовтні 2022 року за ініціативи Лисичанської міської військової адміністрації. Там Галина займається із дітьми, які, як і вона, були змушені покинути свою домівку. Разом вони ходять на вистави, навчаються новому, організовують цікаві заходи, а також плетуть браслети та малюють малюнки для військових ЗСУ.
“Діти — моя віддушина. Вперше тут, у Києві, я побачила їх, коли мене запросили провести Шевченківські вечори у шелтері. Після чого малюки запитали мене: “Галино Михайлівно, а коли ви прийдете наступного разу?”. Тепер ми разом вже рік. Це моя друга родина”, — стверджує Дюкарева.
У шелтері пані Галина відповідає за культурне життя. Вона проводить різноманітні свята і подорожує з дітьми містом, вивчаючи цікаві місця разом.
За цей рік у мене вже створилася група учнів від 14 до 16 років. До неї входить й моя донька, яка завжди зі мною. Ми працюємо не тільки з тими, хто проживає у гуртожитку, але й з переселенцями, які перебувають у Києві. Рада, що мені випала можливість займатися зі своїми з людьми, із земляками.
Діти розповідають жінці все, що коїться у них в душі. Переживання, смуток та радощі. В цьому й полягають складнощі роботи, каже культурна діячка.
“Всі ці історії дуже важкі. Хтось втратив батька, у когось рідні на війні, кимось просто не займаються батьки… Всі різні, але такі однакові. Кожен залишився без домівки та друзів, тому ми намагаємося їх згуртувати та допомогти. Коли чуєш такі думки від дитини, то розумієш, що твоє дитинство було найщасливіше. Хочеться щонайсили зробити це маленьке життя яскравішим. Якщо можна мою діяльність назвати волонтерством, то це буде дуже правильно”, — зізнається Галина.
Повне інтерв’ю читайте за посиланням.
