До повномасштабного вторгнення Дарія Потапова з родиною жила в затишному місті Луганщини – в Старобільську. Виховувала доньку, займалася творчістю, а саме – фудфлористикою. 24 лютого 2022 року змінило життя старобільчан, підкинуло нові виклики та змусило починати все спочатку.
Про те, як творчість допомогла повернутися до життя, пані Дарія розповіла кореспондентці ТРИБУН.
– Розкажіть, будь ласка, про своє життя до 24 лютого 2022 року: де жили, чим займались?
– До 24 лютого 2022 року ми з чоловіком та 2-річною донечкою жили в Старобільську. Мали власний приватний будинок, собаку та двох котів. Я обожнювала свій дім та роботу. Ми з чоловіком орендували невеликий продуктовий магазинчик, в який вкладали душу. Я працювала бухгалтером і водночас розвивала свою творчу діяльність.
– Чи займалися Ви фудбукетами раніше?
– Фудфлористикою не займалась і навіть не знала, що це таке, доки не пішла в декретну відпустку. Спочатку я просто дивилася на різні види фудбукетів, а потім купила перші шпажки і пакування. Перший букет зробила для матусі із полуниці і, як-то кажуть, “понеслося”.
Спочатку створювала букети для себе і родичів, потім зрозуміла, що можу і хочу бути краще і робити букети для інших. То, назбиравши трішки грошей, купила онлайн-навчання з фудфлористики. Після цього, дійсно, мої букети швидко “розлетілися” у соцмережах і пішли замовлення. Ця справа затягувала мене все більше і більше, я “горіла” нею.
– Як ви зустріли 24 лютого: з якими думками та настроями?
– Цей жахливий день ми не забудемо ніколи. Я чітко його пам’ятаю і це було суцільне нерозуміння, що відбувається. Шок та паніка. А почалося це о 5:00 і перший вибух для мене крізь сон здався звичайною грозою. Подзвонила мама і м’яко почала: “тільки не хвилюйся…”. Тоді я зрозуміла: дійсно, почалося. А далі – сльози, молитви, підвали і вже 6 березня – окупація, вибухи, російські танки, “зетки”. Тоді ми вже чітко розуміли, що життя змінилося назавжди.
Незважаючи на війну, я отримувала чимало запитів на фудбукети, але руки просто не піднімалися. Ані ідей, ані творчого мислення – просто не було нічого.
– Коли Ви виїхали з міста? І яким воно вам запам’яталось?
– Будучи 2 місяці в окупації, ми зрозуміли, що скорої деокупації не буде, а жити там було просто неможливо.
Квитки у перевізника купити було складно, черга була на 2-3 дні, адже було багато бажаючих. Тому довелося чекати тиждень. Виїхали ми 11 квітня 2022 року з однією сумкою на трьох, у якій були тільки легкі речі, адже думали, що ненадовго і зимові нам просто не знадобляться.
В одну мить місто, люди, і навіть свій власний будинок став для мене чужим. Сидячи вже в автобусі, я останній раз насолоджувалася видом своїх вулиць і сльози самі котилися. Моє місто і село запам’яталися тільки в жовто-блакитних кольорах, адже з появою триколора вони вмить потьмяніли…
– З чим у вас асоціюється Старобільськ?
– Я часто згадую його, іноді навіть ті місця, де я бувала тільки в дитинстві. Це зелене місто з красивою природою: лісами, горами, річкою. А ще воно завжди було містом велосипедистів. Для мене Старобільськ назавжди залишиться українським.
– Чи почали Ви працювати одразу, як виїхали?
– Вже після того, як ми приїхали на підконтрольну Україні територію, я ще близько місяця сподівалася на повернення. Основного заробітку не було. Матеріали для творчості теж були майже відсутні. Я не знала, де закупитися, але, все ж, кілька букетиків зробила просто для себе з того, що було.
Пізніше знайшла основну роботу, почала працювати і водночас рекламувати свої фудбукети, адже ніяк не могла відмовитись від творчості.
– Де Ви живете зараз? І як набивали клієнтську базу на новому місці?
– Вже понад 2-х років я з родиною живу в Рівному. Приїхали ми сюди до друзів, які одразу нас запрошували. Тут вже маю роботу, чудовий колектив, багато знайомих і навіть нових друзів. І мій перший букет на новому місці був для подруги в день народження. Вона, звісно, підтримувала мене в розвитку і прогулялася по місту з моїм букетом, рекламуючи його. А ще я знайшла місцеву групу в Facebook і там опублікувала фото своїх робіт.
– Розкажіть детальніше про свої роботи. Що саме ви виготовляєте, який асортимент?
– Наразі маю багато замовлень і навіть постійних клієнтів. Звертаються як місцеві, так і старобільчани, які знаходяться за кордоном. Навіть є замовлення з окупованих територій для рідних, які в Україні.
Мені дуже приємно бути “провідником” і таким чином долучатися до приємних сімейних моментів.
За цей період я робила дуже різноманітні букети: для директора-жінки, директора-чоловіка, для матусь, донечок, татусів, коханих, військових.
У мене можна замовити солодкі букети з шоколаду, маршмелоу, печива, зефіру, цукерок; букети із сухофруктів, рахат лукуму, горіхів, меду; чоловічі – із ковбасок, сиру, рибки, снеків; фруктові і ягідні букети із полуниці, черешні, лохини, ківі, кокосу, мандаринів. Також роблю різдвяні і новорічні букети та декор, кошики до Великодня, тощо. В кожну свою роботу я вкладаю душу і намагаюсь догодити кожному.
Найбільш трудомісткою, але водночас і найулюбленішою моєю роботою є мапа України, де кожна область викладена різноманітними сухофруктами і горіхами. Особливістю цієї роботи стали три колоски, прикріплені саме на Луганську область. Адже замовлення було зроблене для людини, яка дуже не байдужа до Старобільська. Маю багато відгуків щодо цієї роботи, зокрема й від досвідчених майстринь.
– З якими проблемами Вам доводиться стикатися зараз?
– Все, що може мене позбавити натхнення, це обстріли. Саме після них опускаються руки…
– Які у Вас плани на майбутнє? Про що мрієте?
– У майбутньому, звісно, хочу розвивати свою справу. Можливо, з відкриттям студії і розширенням творчих ідей.
А мрію про перемогу та поїздку в рідне місто, хоча б у гості.
Читайте також: Власниця кондитерської студії із Сєвєродонецька готує десерти у Львові. Її історія
