Фотографиня Світлана Левченко народилася на Кіровоградщині, а за два роки до повномасштабного вторгнення переїхала в Рубіжне Луганської області. Ліси поблизу міста зачарували дівчину та стали однією з найулюбленіших локацій для фотозйомок.
Кореспондентці ТРИБУН фотографиня розповіла про свою діяльність та про те, чим запамʼяталась їй Луганщина.
Світлана переїхала із селища Новоархангельськ Кіровоградської області до свого хлопця в Рубіжне в 2020 році. Тоді, як і зараз, вона була фотографинею. Проводила індивідуальні та сімейні фотосесії, а також знімала хрещення та свята.
“У Рубіжному для фотосесій мені дуже подобався район міського парку, а також Южанський пляж і пляж «Єсенія». Окремий вид насолоди – чудові соснові ліси навколо міста. А взимку вони були особливо казковими”, – поділилася дівчина.
Остання її зйомка на Луганщині була 28 січня 2022 року. Тоді дівчина фотографувала в студії в Сєвєродонецьку.
24 лютого, як згадує Світлана, вона зустріла в Рубіжному – прокинулась від декількох вибухів.
“Стало дуже страшно. Подивилась новини та дізналася, що почалася війна. Ми одразу ж стали думати, як виїжджати, бо, дивлячись на масштаб, розуміли, що швидко все не завершиться. Та і фронт з 2014 року був відносно не далеко. З самого ранку я дуже погано себе почувала, мене трусило, піднялася температура. Ми виїхали того ж дня, 24 лютого 2022 року, завдяки знайомим, за що їм дуже вдячні. В Рубіжне ми більше не повернулися”, – розповіла дівчина.
Хоча вона прожила в Рубіжному не так довго, але ці роки були дуже продуктивними в творчому житті фотографині. Місто запамʼяталось їй новими знайомствами, гарними пейзажами та змінами, адже протягом останніх років життя в Рубіжному значно покращувалося та ставало більш комфортним.
Як нині виглядає місто та що там відбувається, читайте за посиланням.
З початком нової фази війни Світлана повернулася на Батьківщину – в Кіровоградську область.
“Перші півроку після початку вторгнення мене переповнювало почуття страху та невизначеності. Та згодом прийшло розуміння, що треба якось жити далі, що війна – це наша нова реальність”, – поділилася дівчина.
Завдяки тому, що в неї вже була певна клієнтська база, вдома її знали, фотографувати почала за декілька місяців від початку повномасштабної війни. Хоча іноді, зізнається, були думки, що все це не на часі й фотосесії нікому зараз не потрібні.
У селищі Новоархангельськ, де жила Світлана, організовували різні заходи на підтримку Збройних сил України. Одним із таких був благодійний фотопроєкт, де за донат люди фотографувались в національних українських костюмах. Тоді дівчину запросили фотографувати разом з переселенцем із Харкова.
Минулого року фотографиня відкрила власну студію, про яку давно мріяла.
“Фотографію я не покинула, люблю свою роботу і радію, що допомагаю людям зберегти найцінніші моменти їхнього життя. Інколи мені пишуть колишні клієнти з Рубіжного, питають, де я наразі працюю і чи не проводжу зйомки в Києві. І це особливо приємно, бо про мене памʼятають”, – зазначила Світлана.
Попри ситуацію, Світлана не втрачає мотивацію. Родина, друзі та клієнти допомагають фотографині рухатись далі – вони надихають та підтримують.
“Дуже цінно бачити посмішки під час та після зйомок, як люди радіють першому рочку своєї дитини, як створюються родини або як для фото збирається декілька поколінь. Мені здається, люди поспішають жити і хочуть це все закарбувати в фото. Пишаюся, що можу бути частинкою важливих історій”, – підсумувала Світлана Левченко.
