Марина Ковальова – вчителька, художниця, тренерка вчителів нової української школи, а ще – професійна спортсменка. До повномасштабного вторгнення вона жила та працювала в Рубіжному. У 2022 році дівчина евакуювалася до Вінниці, де продовжує займатися улюбленою справою – малюванням, та хоче відкрити власний арт-простір.
Кореспондентці ТРИБУН вона розповіла про свою діяльність.
“У дитячому садочку вихователька помітила в мене здібності до малювання, потім в школі вчителька початкових класів теж сказала мамі, що я талановита і маю хист до малювання. Мама віддала мене в Дитячу школу мистецтв м. Рубіжне в 9-ть років. Це було дуже пізно і мене зарахували спочатку в 1-й клас, а потім перевели вже до своїх одноліток. Мені подобалося ходити туди, вдома самостійно теж багато малювала. В 11 класі мені хотілось отримали творчу спеціальність – я хотіла бути дизайнеркою, але не було стільки коштів на навчання”, – поділилася рубіжанка.
За освітою пані Марина – інженерка-технологиня фармацевтичних препаратів, вчителька образотворчого мистецтва, провізорка, а також тренерка з обраного виду спорту. Навчалася в Інституті хімічних технологій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, в Харківському національно-педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, Луганському державному медичному університеті та в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка.
“Мама хотіла, щоб я була фармацевткою, а я хотіла бути художницею, тому ми з нею домовились, що я вступаю до двох університетів одночасно і навчаюсь на фармацевтку офлайн, а на художницю – заочно”, – розповіла дівчина.
До початку повномасштабного вторгнення пані Марина працювала в Рубіжанській загальноосвітній школі № 9 вчителькою образотворчого мистецтва. Крім того, займалася приватним навчанням дітей малюванню.
З 2019 року вона входить до складу тренерiв-педагогiв з пiдвищення кваліфікації вчителiв, якi здiйснюють викладання iнтегрованого курсу “Мистецтво” в початковiй школi вiдповiдно до Концепцiї “Нова українська школа”.
“Я, взагалі, художниця-пейзажистка, малювала пейзажі рідного міста, країни. Щороку в Міському музеї у вересні місяці я проводила персональну виставку «Пори року», виставляла картини на міських заходах, брала участь у Всеукраїнських творчих конкурсах, виставлялась у музеях Сєвєродонецька, Лисичанська, Харкова. Також брала участь у різноманітних арт-проєктах”, – поділилася дівчина.
На її рахунку – більше 50-ти персональних виставок, однак наразі виставковою діяльністю художниця не займається.
За свою роботу в 2019 році пані Марина була нагороджена Листом подяки Департаменту економiчного розвитку, зовнiшньоекономiчної дiяльностi та туризму Луганської обласної державної адміністрації за сумлінну працю, значний внесок у розвиток туризму в регіоні та з нагоди Дня туризму.
Також рубіжанка є лауреаткою всеукраїнського конкурсу “Учитель року – 2020” (образотворче мистецтво).
Ще дівчина має спортивний розряд кандидатки у майстри спорту з пауерліфтингу та богатирського багатоборства. Спортом вона займається 10 років, за цей час їздила на всеукраїнські та обласні змагання. За словами пані Марини, наразі теж займається, але вже не так професійно, як до вторгнення.
24 лютого 2022 року вона прокинулась від дзвінка колеги та повідомлення, що почалась війна.
“Я не вірила і думала, що це не буде так довго. Тим паче, в мене на той момент дуже хворіла мама і в мене навіть не було сил на думки про те, що буде щось страшне”, – згадує дівчина.
12 березня 2022 року пані Марина виїхала з Рубіжного зі знайомим, залишивши в місті бабусю. На той момент вже всі знайомі жінки були або на території України, або за кордоном.
“Мене звали за кордон, але я не хотіла. Так склались обставини, що мої клієнти, які водили свою дитину до мене на уроки малювання, позвали мене у Вінницю. Я поїхала до них і залишаюся в цьому місті дотепер. У Вінниці я познайомилася з хлопцем, який у цьому році вже став моїм чоловіком”, – розповіла рубіжанка.
На роботу вона вийшла 14 квітня 2022 року, через три тижні після переїзду у Вінницю. Спочатку працювала в Художньому училищі № 5, а наразі – в Рубіжанському ліцеї.
“Мені подобається працювати з дітьми. Зараз я займаюсь репетиторством з учнями з Америки, Філяндії, Німеччини, України, Латвії, Нідерландів, Швейцарії. Викладаю онлайн та офлайн у Вінниці, готую дітей до вступу у виші. Також ми беремо участь у різноманітних всеукраїнських та міжнародних конкурсах, на жаль, поки що в онлайн-форматі. Дуже радію, коли мої учні перемагають, тому що наша молодь – це наше майбутнє”, – розповіла Марина Ковальова.
Попри війну, переселенка продовжує малювати та мріє відкрити власну школу мистецтв.
Не змінюю свої вподобання – малюю природу. Природа – це моя сила та спокій моєї душі.
Нерідко пані Марина малює рідне Рубіжне.
Каже, що в процесі вона відчуває смуток та печаль. У цей час дуже хочеться повернутись додому, походити вуличками міста, випити кави з друзями, погуляти в кремінських лісах. Але зазначає, що життя одне і потрібно йти далі, попри біль та розпач, задля свого майбутнього та майбутнього всієї країни.
Читайте також: Світлана Левченко: “Ліси в Рубіжному були казкові”. Спогади фотографині
