Катерина Колесніченко – художниця. Вона народилася на Луганщині, де прожила 16 років. Після початку війни у 2014 році дівчина разом зі своєї родиною виїхала з міста Луганськ та зупинилася у Києві. Там вона вступила до університету, а згодом почала втілювати навички художниці у своїй роботі: спочатку розписувала стіни, потім – одяг та інші витвори мистецтва. Зараз дівчина займається благодійністю та допомагає українській армії, розігруючи власні роботи.
Про рідне місто Луганськ, переїзд на Київщину, творчу діяльність та мотивацію займатися благодійністю Катерина розповіла виданню ТРИБУН.
Луганськ, 2014 рік
Своє дитинство Катерина Колесніченко провела на сході України. Вона з теплом згадує ті часи, коли мала можливість вдома відвідувати художню школу й гуляти парками Луганська.
“Я люблю Луганськ. Він запам’ятався мені як місто мого дитинства, як місто, де моя родина була щасливою. Моїм улюбленим місцем була художня школа, що біля Луганської філармонії. Також я вважаю, що доволі символічним є готель «Україна». Сподіваюсь, він дочекається повернення додому”, – говорить луганчанка.
Свою домівку Катерина разом з сім’єю залишила в червні 2014 року, коли російська армія вже окупувала місто.
“Було складно і неприємно спостерігати за діями росіян. Проте приємно згадувати наших людей, проукраїнські мітинги, євромайдани. Їх чомусь так мало показували по телебаченню… можливо тоді не було б стільки неприємних стереотипів про людей зі сходу.
Ми виїхали після мого шістнадцятого дня народження – відсвяткували і поїхали. Всі думали, що на два тижні або максимум на місяць. З моменту нашого переїзду минуло майже 11 років. З тих пір я жодного разу не поверталась додому. Було важко. А ще важче було тоді, коли усвідомили, що туди навряд вже повернемось, треба вчитися будувати життя зараз, пристосовуватися до нових міст”, – розповідає художниця.
Київщина, студентські роки та творчість
Першою зупинкою для сім’ї Катерини Колесніченко став Київ, згодом – Гостомель. Закінчивши коледж Луганської державної академії культури і мистецтв, який було переміщено до Кремінної, дівчина вступила до Київського національного університету будівництва і архітектури за спеціальністю “Образотворче мистецтво”.
“Коли я вступала в коледж, то після нього планувала навчатися в Луганській академії, але, на жаль, плани змінилися через втручання сусідньої країни, – каже дівчина та продовжує: Тяга присвятити себе творчості була ще з самого дитинства. Пам’ятаю, я також грала на фортепіано, але мені це не дуже сподобалось. І потім я повела свою маму до художньої школи. Зовсім не пам’ятаю, як я про неї дізналася. Це все було так природньо, ніби так і мало б бути. Тому інших варіантів, куди вступати, я навіть не розглядала”.
Катерина розповідає, що в університеті, де вона навчалася, хоч напрям був пов’язаний з образотворчим мистецтвом, ухил був більше на дизайн інтер’єру. Пізніше вона зрозуміла, що це все ж таки не те, чого їй хотілося, і вирішила спробувати себе в тому напрямку, до якого тягнулася.
“Мені запропонувала сестра розписувати стіни. Я задумалася… Потім почала випробовувати необхідні для роботи матеріали, аби точно знати, що буде добре триматися на стіні, а що ні. А згодом вже отримувала замовлення”, – згадує мисткиня.
В багатьох своїх настінних розписах Катерина звертається саме до ботанічних мотивів. Чому саме так, художниця розповідає далі.
“Люблю рослини, завжди вони мене приваблювали. І моя мама дуже любить квіти, вона часто висаджувала їх вдома. В дитинстві, коли ми відпочивали в Криму, відвідували ботанічні сади, які справляли на мене шалене враження. Також сам процес малювання квітів розслабляючий, хоча звісно, треба бути сконцентрованим на роботі. Треба зазначити, що й замовники здебільшого обирають саме ботанічні розписи, адже вони дуже органічно поєднуються майже з кожним інтер’єром”.
Повномасштабна війна та початок нової справи
Повномасштабне вторгнення Катерина разом зі своєю сім’єю зустріли в Гостомелі. На наступний день, 25 лютого, вони вирішили виїжджати.
“Розстріли відбувалися прямо біля нашого будинку в Гостомелі. Я не знаю, яким чином нам вдалося встигнути залишити місто, «просковзнути» в інший бік та не потрапити в ті жахіття. Ми їхали лісами, було гучно і страшно. Потім нас прихистила незнайома нам прекрасна жінка в селі Пилиповичі під Бородянкою. І так ми два тижні провели з родиною та нашою сусідкою – також луганчанкою”, – з сумом згадує Катерина.
Від початку повномасштабної війни погляд на мистецтво дівчини змінився. Розписи зі стін перейшли також і на одяг, а в них з’являлося все більше патріотичних мотивів.
Окупація залишила значний відбиток на моїй творчості. Я почала більше цікавитися історією, культурою та традиціями України. Розпис одягу я відкрила для себе, коли вирішила намалювати на ньому мотанку для себе як оберіг. І здебільшого вся моя творчість зараз пов’язана з українською культурою. Мені важливо просувати її, адже це – наше коріння, яке треба берегти.
Мотанки на одязі – це ті розписи, за якими впізнають роботи Катерини Колесніченко. Мисткиня розповідає, що вона ще не малювала жодної однакової, всі вони – унікальні, адже несуть у собі сенси, закладені українцями при замовленні.
Люди, які замовляють розпис на одязі, часто розповідають мені про свій дім і просять додати в розпис щось, що нагадує про нього. Розписи з пейзажами міст також замовляють. До речі, моя сестра замовляла піджак, розписаний абрикосами, адже це такий негласний символ Луганська. Коли квітли абрикоси навесні, буяли, – це було дуже красиво.
Сюжети з популярних фільмів та мультфільмів також почали з’являтися у замовленнях. Катерина каже, що українцям це важливо для того, щоб розвантажуватися від поганих подій, вірити в щось хороше.
Бренд “Dzheregelya”
Бренд “Dzheregelya” представляє одяг та аксесуари з принтами розписів Катерини Колесніченко. Вона створила його через те, що хотіла зробити більш доступними свої розписи для людей, які не можуть витрачатися на ручні роботи, а також розвантажитись – художниця не встигала вручну малювати всі замовлення.
“Назва бренду – Джереґеля. Таке слово означає назву жіночої зачіски, коли коси обплетені навколо голови. Це так автентично, шкода, що такі слова поступово зникають. Мені хочеться піднімати цю історію з “архівів” та впроваджувати в сучасне життя. Тому наш бренд має сенси – зберігати українську культуру та інтерпретувати її в сучасність”.
Благодійність
Катерина розігрує власні роботи задля того, аби зібрати якомога більше донатів на потреби української армії. Вона разом з Асоціацією родин захисників “Азовсталі” розіграла джинсовку, розпис на якій був присвячений командирам полку Азов.
Я розуміла, що художник, як і будь-яка інша творча особистість, може задіяти свої навички для того, щоб збирати кошти для благодійних справ. Тоді я натрапила на сторінку Асоціації родин захисників «Азовсталі» і побачила, що вони шукають щось для розіграшів, щоб зібрати гроші для звільнених з російського полону військових. Я подумала, що треба спробувати, адже я ще з 2014 року з повагою ставлюся до Азову.
Погляд на майбутнє
Художниця Катерина говорить про те, що основна її мета зараз – допомога армії. Вона прагне своїми зусиллями збирати якомога більше благодійних донатів.
“Для мене зараз мета номер один – розписи для благодійних аукціонів. Я радію, що цим можу допомагати нашим військовим”.
Свій мерч бренду Dzheregelya Катерина Колесніченко поки що не планує розширювати, а більше сконцентруватися на ручних розписах.
Я радію, коли радіють українці. Коли вони отримують свої замовлення з розписами, я бачу, як вони відволікаються, радіють інколи як діти. Вони замовляють для себе, для своїх близьких, дітей, військові замовляють своїм дружинам, а жінки – своїм чоловікам-військовослужбовцям. І це чудово, адже навіть в такі складні, темні часи, можна знайти щось світле, позитивне.
Читайте також: Коли грузинська кухня – більше ніж бізнес. Іраклій Гвасалія про відродження ресторану “Суліко” в пекарні “ХачапурІКІ”
