Культурно-освітня організація під назвою “Рукавичка”, яка зареєстрована ще в 2013 році, спочатку мала на меті налагодження зв’язків між словенською та українською культурами. А згодом, після початку повномасштабного вторгнення, коли багато українських біженців обрали прихистком Словенію, “Рукавичка” перепрофілювалася на суботню школу для дітей.
Про діяльність “Рукавички” до вторгнення та після нього виданню ТРИБУН розповіла її засновниця Ольга Мороз.
Ідея створення “Рукавички”
Пані Ольга народилася на Закарпатті та вже давно мешкає в Словенії, тож до створення власної справи вона немало працювала з місцевими волонтерськими організаціями, де активно просувала свої ідеї для створення українських програм та заходів. Каже, що тоді й зрозуміла, що хоче зареєструвати свою організацію.
“Як то кажуть, мала бажання створити власну історію”, – додає жінка.
Все почалося у 2010 році, коли в Ольги народилася донька, і під час декретної відпустки вона почала в'язати ляльки-рукавички за відеоінструкціями з інтернету.
“Коли я зв’язала близько 10 різних ляльок з відомих українських казок, зрозуміла, що хочу спробувати грати з ними спектаклі. Тож я пішла до дому літніх людей та запропонувала їм грати разом. З ними ми їздили Словенією та відігравали українські казки. Дім літніх людей мене підтримував і матеріально: перевезеннями, необхідними матеріалами, приміщенням для репетицій тощо. Тоді ми отримали подяку й від тодішнього президента Словенії. В першу чергу ми виступали для дітей, а також – для біженців. Так і виникла наша організація “Рукавичка”. Хочу додати, що в рамках нашої організації працювала єдина в Словенії українська фольклорна група під назвою “Зорецвіт”, з якою ми також працювали”, – розповідає пані Ольга.
Актуальність української освіти у Словенії та робота “Рукавички” після вторгнення
Після 2014 року, каже жінка, постало питання актуальності навчання дітей української мови. У рамках організації “Рукавичка” з’явився факультатив, до якого долучилося близько 10 учнів.
“Це був факультатив, який підтримувало Міністерство освіти Словенії для всіх меншин, які в цьому зацікавлені. Тоді це були зачатки майбутньої української школи. Але, на жаль, у той час у батьків діток швидко зник інтерес до української мови, і учнів стало значно менше. Тож “Рукавичка” продовжила працювати в напрямку організації заходів. Ми часто проводили літературні вечори, запрошуючи різних авторів, в тому числі й українських, які живуть у Словенії, створювали виставки, робили постанови тощо”, – говорить засновниця організації.
Жінка зазначає, що “Рукавичка” – це повністю волонтерська організація, яка не має жодного фінансування.
Звісно, доводилося отримувати якусь частку з різних проєктів, але вони покривали до 50% визнаних ними витрат. Тому, до прикладу, якщо ми когось запрошували з України – оплатити переїзд людині ми не могли. Я дуже вдячна нашим волонтерам, які допомагали та приймали наших гостей у себе вдома, проводили з ними час показуючи місто.
З початком повномасштабного вторгнення багато українців знайшли прихисток у Словенії, а питання інтеграції й освіти стало особливо актуальним.
“У мене вже все було налагоджено для створення школи, як то кажуть, тільки бери та починай. Школа розмістилася у загальноосвітньому закладі імені Мартіна Крпана в Любляні. У перший рік функціонування у нас було 70 учнів та 20 українських вчителів, які працювали на волонтерських засадах. У минулому році було 50 учнів та близько 15 волонтерів-вчителів, а наразі ми маємо 10-12 педагогів та 20 заявок від учнів на навчання, але набір ще триває. У нас в колективі є й волонтерка зі Словенії. Вона філологиня, яка паралельно викладає словенську мову для батьків наших учнів”, – розповідає пані Ольга.
Школа підтримує українську мову та культуру не лише через уроки, а й через святкування традиційних свят.
“Кожного року ми святкуємо День Святого Миколая, Великдень, свято Шевченка, концерти до відкриття та закриття навчального року з гарматами, пошанами. Нас завжди підтримує посольство України в Словенії наскільки може. А ось щодо влади країни – вона допомагає нам безпосередньо через Міністерство освіти, надаючи приміщення”, – зазначає засновниця “Рукавички”.
Складнощі у роботі суботньої школи
Найбільша проблема у роботі навчального закладу – фінансування.
“Подібних програм, як наша, багато, і всі вони працюють за умов фінансування їхньої рідної країни. Проте Україна не фінансує наших вчителів, і це є великою проблемою. Без фінансової підтримки наша школа не зможе існувати довго”, – зізнається жінка.
Попит на навчання в “Рукавичці” з кожним роком зменшується, каже Ольга, а все тому, що люди все ще живуть у стадії невпевненості в майбутньому.
На мою думку, ще рік чи два біженці житимуть із надією на повернення в Україну. Згодом вони почнуть повноцінно інтегруватися в словенське суспільство, і наша освітня організація може втратити левову частку учнів.
Незважаючи на всі складнощі, освітня організація “Рукавичка” продовжує працювати, надаючи можливість українським дітям навчатися рідною мовою та зберігати зв’язок із культурою.
Читайте також: У німецькому місті Кіль запрацювала українська школа, в якій навчаються діти з різних регіонів
