Один з найкращих учителів світу презентує книгу про освіту від практикуючого педагога — написану в умовах війни, між обстрілами, і яка розвінчує всі міфи про "золоте покоління книголюбів". Артур Пройдаков, учитель української мови та літератури київської школи "МрійДій", виконавчий директор освітньої фундації “МрійДій” і фіналіст Global Teacher Prize 2023, презентує дебютну книгу "Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися".
Журналісти ТРИБУН поговорили з Артуром про його книгу, освітні виклики сучасності та те, чому покоління, яке виросло з ChatGPT, потребує кардинально іншого підходу до навчання.
Від мрії до реальності
Ідея книги дозрівала роками, але втілити її вдалося не одразу. Артур завжди мріяв написати щось для широкого кола читачів, але довго не наважувався — не вірив, що вистачить часу та сил на таку масштабну справу.
"Я давно хотів написати книжку — це мене завжди цікавило. Хотілося себе спробувати в нонфікшн, де складні речі пояснюються просто. Без глибоких занурень у методики чи наукові тонкощі. Мені було важко наважитися почати писати книжку відразу після перемоги на Global Teacher Prize Ukraine в 2021 та навіть після потрапляння до десяти найкращих учителів світу в 2023 році".
Переломний момент настав минулого року, коли до Артура звернулися Світлана і Дмитро Стретовичі — книговидавці.
"У 2024 році вони планували відкрити своє видавництво. Ми поговорили, і вони повірили в мене, надихнули. Тоді я вирішив: якщо не напишу книжку зараз, то, мабуть, уже ніколи. Треба нарешті погоджуватися".
Головною мотивацією стало усвідомлення величезної прогалини в українській освітній літературі. Артур вважає, що в нашій країні катастрофічно не вистачає книг про освіту від практикуючих педагогів.
"Я зрозумів, що насправді є запит. В Україні є багато класних сучасних освітян, але книжок від них — майже немає. Ми досі читаємо перекладну літературу про освітні системи США, Фінляндії чи інших країн. Нічого поганого в цьому немає — їхній досвід цінно переймати. Але дуже хочеться бачити книжки й про наші українські реалії: про виклики освіти під час війни та пандемії, про те, як мотивувати саме наших дітей".
Артур мріє, що його книга стане початком великої дискусії серед українських освітян. Він згадує літературну полеміку 1920-х років і сподівається на подібний ефект.
"Сподіваюся, що після виходу цієї книжки інші освітяни підхоплять цю тему. Знаєте, як у 1925–1928 роках була літературна дискусія: Хвильовий написав памфлет — і понеслося. Хтось погоджувався з ним, хтось ні, і кілька років тривала активна полеміка, яка, на жаль, закінчилася репресіями. Вірю, що зараз усе завершиться значно краще, адже я — за конструктивну критику. Мені хотілося б бачити справжній “бум” літератури від українських освітян і вчителів — щоб вони писали не канцеляризмами чи офіційною мовою, а живо, просто й доступно для широкого кола читачів".
Творчий процес між обстрілами
Процес написання виявився далеко не простим і тривав півтора роки. Артур працював хвилями — то занурювався в письмо на декілька тижнів, то часом відволікався через роботу, відрядження та життєві виклики.
"Бувало, що я писав дуже наполегливо й щільно — майже як професійний письменник, щодня по декілька годин. А бувало, що випадав із графіку на один-два тижні: то робота, то відрядження, то купа особистих викликів. Інколи — банально через обстріли, коли немає ні сил, ні мотивації. А часом просто бракувало внутрішньої зосередженості та свідомого настрою сісти й писати".
Найпродуктивнішими виявилися зима та весна цього року, коли педагог остаточно вирішив довести справу до кінця.
"Тому 2025 року основну частину роботи — взимку та навесні — я зробив особливо активно і вирішив дописати книгу до кінця”.
Це видання дійсно унікальне в історії незалежної України — жодного подібного проєкту від практикуючих педагогів такого масштабу ще не було.
"Можливо, якщо брати до уваги кількість, тираж і масштаб, то так. Звісно, вчителі пишуть книжки, але, як мені здається, це здебільшого самвидав на 200–500 примірників, які потім продають або роздають як подарунки. А зі спільноти Global Teacher Prize в Україні ніхто ще не писав книжок на таку широку аудиторію".
Покоління "палець в рот не клади"
Одна з центральних тем книги — кардинальні зміни, які відбулися з дітьми за останні 20 років. Артур порівнює своє покоління із сучасними учнями — і різниця вражає.
"Раніше ми були трішки інакшими. Для нас слово вчителя було законом: сказали писати формулу — ми писали, сказали вчити таблицю множення — вчили, сказали диктант — писали диктант. Ми не ставили запитань, бо тоді була інша модель навчання. Я не кажу, що це було погано, просто інакше. А зараз діти — палець у рот не клади, у хорошому сенсі: вони можуть поставити запитання, на яке ти й сам не знаєш відповіді. Вони питають: «А навіщо нам це? А для чого ми це робимо?»".
Сучасні школярі набагато активніші та критичніші. Вони не просто виконують завдання — вони хочуть зрозуміти сенс.
Артур наводить конкретний приклад із власної практики.
"Я описую в книзі епізод, коли чесно відповідаю учню, що ці конкретні знання потрібні для НМТ, фінального іспиту та для загального розвитку й ерудиції. А хлопець Денис питає: «А ще для чого?». Я кажу: «В принципі, все». Він: «Окей». Мені здається, цей прагматичний підхід — не про те, що діти погані, а про те, що вони просто трішки інші. Відповідно, і навчати їх треба трохи по-іншому".
Навіть підходи до вибору школи кардинально змінилися. Раніше особливого вибору не було — йшли у ту школу, що поруч.
"У мене навіть є розділ «Як вибирати школу», де я пишу, що сам школу не вибирав — просто пішов у ту, яка була на районі. Були школи №9 та №18, і я обрав №9, бо там було поглиблене вивчення англійської мови. А зараз, наприклад, у Києві вибір школи — це вже питання з зірочкою: батьки ходять і з’ясовують, які особливості державної чи приватної школи: чи система домашнього навчання, чи система Монтессорі тощо".
Зросла і мобільність учнів — діти часто переходять зі школи в школу, шукають себе в різних місцях.
"Я навіть писав про те, що якщо порівнювати мій досвід, то за 10 років у школі я жодного разу не думав переходити в іншу школу чи міняти клас. Як казала моя мама: «На одному місці камінь мохом обростає». А зараз у Києві я бачу зовсім інше: люди переходять з однієї школи в іншу, з одного класу в інший, шукають себе. І мені здається, що це абсолютно нормальна практика та одна з тих змін, які відбулися з часів, коли я навчався у 1997–2007 роках".
Час проєктів замість параграфів
Артур переконаний — епоха механічного проходження підручників минула. Діти втрачають інтерес, коли просто переписують параграф за параграфом, а ChatGPT може написати будь-який твір швидше за школяра.
"Мені здається, така практика себе вже відживає — просто виконувати параграф підручника за параграфом, всі 200 сторінок, — це так не працює. Дітям не цікаво. Та й вчителям теж".
Педагог бачить майбутнє в проєктній роботі, яка розвиває зокрема м'які навички, необхідні в реальному житті.
"Зараз ChatGPT швиденько видасть усі формули й навіть твір напише. Тому я в книзі пишу, як було б класно, якби домашнє завдання вчителі давали у форматі проєкту. Наприклад, об’єднатися Артурові, Марині та Сашкові, разом обміркувати тему й утрьох виступити в класі. Це, звісно, складніше: треба, щоб я набрав вас, долучив ще Олександра, щоб ви домовилися між собою — і це вже командна робота. А діти кажуть: «Ні, дайте нам щось переписати»".
Артур пояснює учням важливість презентаційних навичок на прикладі стартапів — саме ці навички поки що не може замінити штучний інтелект.
"Більшість дітей хочуть бути бізнесменами, успішними людьми, стартаперами. Я пояснюю: уявіть, ви створили стартап — придумали формулу, розв’язали рівняння, написали код, усе підготували. Далі потрібно залучити інвестиції, а для цього — вийти й красиво все презентувати. Це вже soft skills. Але коли ми виходимо до дошки, багато хто не хоче виступити або не впевнений у собі, щоб говорити. І мені здається, це теж важлива зона росту, бо твори вже може написати ChatGPT, а презентації можна зробити навіть за шаблоном у Canva. Потрібно лише вміти цим користуватися".
Поки що живе спілкування — це те, що залишається за людиною, те, що не може реалізувати штучний інтелект, хоча можливо не надовго. Педагог підкреслює важливість балансу між різними навичками.
"Я не кажу, що тільки soft skills, тільки виступати публічно важливо. Все має бути в балансі. Десь формули, десь правила, десь soft skills. Потім на виході власне ми формуємо, як каже Нова українська школа, «всебічно розвинену особистість»".
Артур також виступає проти демонізації технологій. Проблема не в самих гаджетах, а в тому, як ми їх використовуємо.
"Можна грати на гаджетах в ігри 24/7, а можна спілкуватися конкретно, конструктивно, робити щось добре".
Правда про читання та "літературний Тіндер"
Розмова про читання — одна з найбільш чесних у всьому інтерв'ю. Артур не приховує реальної ситуації в класах і розвінчує міф про покоління книголюбів.
"Я скажу це знову суб'єктивно. Я знайшов дослідження про те, що концентрація розуміння прочитаного знизилася. Це було закордонне дослідження, що діти читають і відволікаються на гаджети, поруч лежить телефон, і є спокуса відкласти текст та зануритися у гаджет. А якщо діти читають у просторі без телефонів, наприклад, то там концентрація краща, дитина зосереджена, коли читає 10 хв ні на що не відволікаючись."
Педагог чесно оцінює ситуацію у своїх класах.
"Я б сказав, що є клас, суб'єктивно скажу, 20 дітей, і десь 5 дітей будуть читати достатньо активно. Решта буде читати неактивно. Це в моїй бульбашці звичайної школи".
Артур розвінчує міф про те, що раніше всі діти багато читали.
"Тут не треба говорити, що ми читали багато. Я пригадую свій клас в Стаханові. Нас читало небагато. Тобто ми просто були слухняні. Нам сказали читати — ми читаємо. Ми нічого не розуміємо, але ми читаємо. Я читав у школі майже всі тексти, навіть на канікулах. Ще було кілька таких учнів та учениць, хто читав це все чесно та в повному обсязі. Але сказати, що у нас було 80%, які читали, — ні."
Один із найяскравіших прикладів сучасної подачі класики педагог наводить з екскурсії до музею Шевченка.
"Музей Шевченка адаптується. Є зона, де можна чіпати експонати руками нарешті, можна щось покрутити. Там навіть екскурсоводка інакше говорить про літературу, ураховуючи контекст нового покоління. Вона каже: «Так, Шевченко не був одружений, але ходив на побачення. В той час був такий собі літературний «Тіндер», де він ходив в Петербурзі на побачення». І діти: «О! Тіндер»".
Така подача допомагає побачити в класиках живих людей.
"Мені здається, що це така хороша провокація, коли ми з дітьми «продаємо» літературу і трішки мотивуємо, тому що «Тіндер» і Шевченко в одному реченні це щось абсурдне, а для детей це погляд на те, що Шевченко цілком адекватна та “жива” людина. Така сама земна, як і ми".
Найбільша проблема з мотивацією до читання — це суперечність між словами дорослих та їхніми діями.
"Я в книзі описую момент, як не треба робити, коли мама або тато сидить у ТікТоці і каже: «Сину, що ти ото ходиш? Йди книжку читай. Ми тобі купили книжку, йди читай». І дитина читає книгу, а батьки ТікТок дивляться, гортають рілси. Це так не працює. Тут я думаю: якщо ми хочемо, щоб наші діти читали, то і нам треба читати".
Сімейні ритуали та особистий приклад
Артур пропонує конкретні способи прищепити любов до читання через створення сімейних традицій.
"Я там теж пишу про такі ритуали — ходити в книгарню раз на місяць. От прийти з дочкою чи з сином і сказати «У нас є 500 грн. Вибирай собі книжку» і дитина вибирає собі книжку. Робити якісь ритуали, коли вдома вся сім'я читає. Тато читає, мама читає, дитина читає. Потім обговорили, поділилися враженнями".
Ще одна ідея — створення родинного книжкового клубу.
"Або я в книзі пропоную в родині зробити такий книжковий клуб. Обрати одну книжку, наприклад, «Пригоди Тома Сойєра». Вся сім'я читає цю книжку або дві книжки, а потім роблять пікнік в парку, десь сідають, беруть піцу і обговорюють цю книжку".
Педагог ділиться власним досвідом впровадження таких практик у родині.
"Я розумію, що це може трішки романтично буде, але от ми з дружиною намагаємося це робити. Остання книга, що ми прочитали, — це «Бріджертони» (за мотивами серіалу). Не скажу, що сподобалося, але наш маленький син бачить, що ми читаємо. У мене постійно одна чи кілька книг під рукою. Тобто він звикає, що я з книгою. Це так працює".
Педагог підкреслює, що відповідальність лежить не лише на школі.
"Тому є два джерела впливу: школа — хоча, я би сказав, меншою мірою, — і значно більшою мірою батьки. Ми часто покладаємо великі надії на вчителів, але вони, на жаль, не чарівники. Десь ми можемо вплинути на дитину, а десь — ні".
Один із найважливіших розділів книги присвячений взаємодії між школою та родиною. Артур переконаний — вони мають бути союзниками, а не ворогами.
"Або ще гірше, коли в школі вчитель каже, що читати - це класно, ідіть читати книжки, а дитина додому приходить і каже: «Тату, мамо, мені вчитель вдома сказав читати книжки з вами, це класно, давайте?». А батьки: «Та які книжки? 2025 рік, які книжки? Бери планшет»".
Розмова на кухні за чаєм
Стиль книги Артур обирав дуже свідомо — хотів, щоб читати було легко й приємно, як розмова з другом за чашкою чаю.
"Коли ми з видавцями шукали tone of voice, мені сказали: «Артур, уявіть, що ви сидите на кухні, п'єте чай і розмовляєте з людьми про освіту. От треба спробувати простими словами говорити те, що відбувається в освіті». От коли ви будете читати книжку, то такий вайб я би хотів передати. Тобто не писати «парадигма концептуального мислення чи дизайн орієнтованого навчання» — ні, спокійно, своїми словами я пробував це описати. Мені здається, що там не буде однозначних відповідей. Але буде заклик поміркувати особисто кожному та кожній, а ще випробувати якісь ідеї на практиці".
Книга має модульну структуру — можна читати послідовно або вибірково, зосереджуючись на конкретних темах. Кожен розділ завершується практичними завданнями для батьків.
"У книзі буде блок для батьків у кінці кожного розділу — Пропозиції для практичного завдання. Наприклад, є розділ «Хто така успішна дитина?». Батьки ж хочуть, щоб діти були успішними, тому я пропоную самостійне завдання: поговоріть з дитиною, як вона бачить успіх, і поговоріть між собою, як в сім'ї бачать успіх".
Артур намагався висвітлювати питання, актуальні для його практики, включно з мовним питанням.
"На жаль, питання російської і української мови дуже актуальне, в Києві точно. Навіть на Сумщині, де я працював 6 років. Тому є розділ про те, як перейти на українську мову, допомогти дітям. Берете і читаєте розділ про українську мову. Якщо ви живете в україномовній сім'ї і для вас це не актуально, то ви прочитали розділ, знайшли все одно цікаві ідеї щодо збагачення своєї лексики, та пішли до іншого розділу".
"Ну хто так робить?!" — від робочої назви до символу
Назва книги пройшла цікаву еволюцію від робочого варіанта до остаточного вибору.
"Весь час була робоча назва «Як навчити дитину вчитися?». Це було таке питання, на якому я мав +/- тримати фокус. Але потім ми з видавцями вирішили згадати фрази, які ми найчастіше від вчителів чули, які на нас вплинули. Я згадав, що в школі мені вчителі часто казали фразу «Ну хто так робить?!» і мені, і іншим в класі дітям, коли ми щось робили не так".
Назва символізує застарілий підхід в освіті, від якого час відходити.
"Тому така фраза, мені здається, вона гарна для назви, може працювати ефективно. А по-друге, символ не дуже класних штук в освіті, в навчанні. Ця фраза точно не є мотиваційною. Тому, мені здається, нам потрібно від неї відходити."
Чотири категорії читачів
Артур чітко визначив цільову аудиторію своєї книги, поділивши потенційних читачів на кілька груп.
"Книжка розрахована на батьків в першу чергу, тобто тих людей, які мають дітей, але, можливо, далекі від сучасної шкільної освіти. У книзі буде цінна інформація, як правильно мотивувати, як правильно взаємодіяти з дітьми, давати їм приклад. Друга категорія — це для освітян. Мені здається, їм буде цікаво почитати та трішки подискутувати зі мною, щось для себе взяти з книги. Третя категорія — діти-підлітки. Теж хотілось би, щоб вони прочитали і дали свій фідбек: чи правильно ми їх розуміємо, чи неправильно, чи вони погоджуються з цими ідеями, чи ні. І четверте — широке коло читачів, ті, хто має інтерес до теми освіти. Бо ми всі переважно навчалися в школі, маємо цей досвід, і цікаво зіставити його з сьогоденням. Мені здається, це буде цікаво для сучасного українського нонфікшну".
Книга з'явиться у продажу 23 вересня.
"Зараз тривають передзамовлення на сайті. А ще там дуже крута обкладинка, зайдіть на сайт та подивіться, дуже багато символічного змісту".
Усі книги з передзамовлення Артур підпише особисто з унікальними побажаннями. З 23 вересня вона буде фізично в доступі в книгарнях. На сайті видавництва також можна буде її замовити.
Презентація запланована на жовтень у київській книгарні "Сенс" на Хрещатику, хоча точна дата ще узгоджується.
"Буде відкрита безкоштовна подія. Всі можуть приходити. Я буду запрошувати колег з інших шкіл, друзів, вчителів, киян та киянок. І буду радий бачити читачів цієї статті зокрема. Сподіваюся, що книжка знайде свого читача, читачку".
Проєкт "New meanings for Eastern Ukraine" реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
Читайте також: Молодь, у якої не було мирного дитинства: як працювати з дітьми-переселенцями та тими, хто виріс під окупацією
