Повномасштабна війна зруйнувала звичне життя Вікторії — разом із власною студією та стабільністю залишився і рідний дім. Та вона не дозволила обставинам поставити крапку в професії. Сьогодні медикиня працює в різних містах України, повертається до прифронтового Слов’янська і щодня доводить: турбота про себе та інших має значення навіть тоді, коли навколо — зовсім інша реальність.
Своєю історією вона поділилася з журналісткою видання ТРИБУН.
Вікторія народилася і виросла в Слов’янську — місті в Донецькій області, яке стало для неї не лише місцем дитинства, а й точкою відліку професійного шляху. Саме тут сформувалося її бажання пов’язати життя з медициною.
Її професійний шлях розпочався у 2013 році з навчання у Лиманському медичному коледжі за спеціальністю “Лікувальна справа”. Після його завершення вона працювала операційною медичною сестрою в науково-дослідному інституті травматології та ортопедії, релокованому з Донецька. Дівчина зазначає, що цей досвід став важливим етапом професійного становлення.
Згодом вона вступила до Донецького національного медичного університету, філії в Краматорську, де продовжила навчання. Саме в той час, вже на третьому курсі, Вікторія почала працювати у сфері косметології.
“У сферу косметології я прийшла вже маючи медичну базу. Почала практикувати під час навчання на третьому курсі університету. З того часу активно розвиваюся в цьому напрямку, поєднуючи практику, навчання та постійне підвищення кваліфікації”, — розповідає вона.
Станом на 2026 рік медикиня продовжує навчання за спеціальністю “Хірургія”, не зупиняючись у професійному розвитку.
До початку повномасштабного вторгнення вона разом із чоловіком проживала в Лимані, поєднуючи навчання з роботою у сфері косметології в Лимані та Слов’янську.
Восени 2021 року разом із колегами їй вдалося відкрити власну студію в Слов’янську. Заклад пропонував широкий спектр послуг — від манікюру до ін’єкційних процедур. Бізнес швидко розвивався, формувалася клієнтська база.
Однак із початком повномасштабної війни роботу довелося фактично зупинити.
“Через безпекову ситуацію, хаос навкруги та масовий виїзд людей стало неможливо продовжувати діяльність у звичному форматі”, — згадує Вікторія.
Згодом стало зрозуміло, що ситуація не зміниться швидко, тому треба було думати про евакуацію
“Прийшло розуміння, що це не закінчиться найближчим часом, тому ми прийняли рішення переїхати до більш безпечного регіону — так я опинилася в Тернополі, де почала відновлювати професійну діяльність практично з нуля”, — ділиться медикиня.
Попри переїзд, Слов’янськ залишається важливою частиною її життя. Там живуть її рідні та пацієнти, з якими Вікторію пов’язує довгий шлях.
“Це місце, де я виросла, де залишаються мої рідні та частина моїх пацієнтів, з якими ми разом пройшли значну частину мого професійного шляху. Я відчуваю відповідальність перед ними і хочу бути поруч настільки, наскільки це можливо в нинішніх умовах”, — каже вона.
Вікторія досі регулярно повертається до міста, попри складну безпекову ситуацію.
“Для мене ці поїздки — не лише про роботу, а й про внутрішній зв’язок із домом. Попри складну безпекову ситуацію, там я відчуваю себе на своєму місці. Як то кажуть «вдома і небо голубіше, і трава зеленіше». Ці поїздки дають мені відчуття, що я не втратила частину себе і свого життя, а продовжую його, навіть попри всі обставини”, — ділиться дівчина.
Водночас вона зізнається, що дуже хочеться повернутися додому повноцінно, а не приїжджати як у гості.
За словами Вікторії, робота в різних містах дозволила їй помітити відмінності у підходах пацієнтів.
“Так, певні відмінності є, але вони не є кардинальними — скоріше це питання індивідуальних пріоритетів та способу життя”, — каже медикиня.
Вона каже, що в Тернополі пацієнти частіше обирають делікатні, поступові втручання з акцентом на природний результат і профілактику вікових змін.
Натомість у прифронтових регіонах рішення приймаються швидше.
“У прифронтових регіонах також є запит на якісну косметологію, однак пацієнти інколи більш рішучі у виборі процедур і швидше приймають рішення щодо змін у зовнішності”, — розповідає Вікторія.
Втім, головний запит залишається однаковим:
“Водночас, незалежно від регіону, основний запит залишається однаковим — виглядати доглянуто, природно та відчувати впевненість у собі”.
Сьогодні її робота пов’язана з новими викликами.
“Одна з основних складностей — це дорога. Якщо раніше це була проста логістика, то зараз кожна поїздка — це складний маршрут із кількох етапів: потяг, автобус, таксі або приватні перевізники. Це потребує значно більше часу, ресурсу та планування”, - каже медикиня.
Не менш важливим є питання безпеки, адже навіть пересування прифронтовим містом має свої обмеження, особливо у вечірній час через загрозу дронів.
Однак найбільшим викликом залишається сама робота в таких умовах.
“Ти звикаєш до звуків, які раніше здавалися неприйнятними для нормального життя — дронів, вибухів. Але навіть у такі моменти ти залишаєшся лікарем: коли в тебе в руках інструмент (голка), а перед тобою пацієнт, ти маєш зберігати максимальну концентрацію і контроль над кожним рухом. Це, мабуть, і є найбільший виклик — поєднувати професійну точність із реальністю, в якій ти працюєш”, — констатує Вікторія.
Вона переконана, що сьогодні косметологія має значно глибше значення, ніж просто естетика.
“Я б сказала, що косметологія сьогодні — це не лише про зовнішність. Для багатьох це спосіб повернути собі відчуття нормальності, подбати про себе та відновити внутрішній ресурс. У складні часи це має велике значення”, — зазначає медикиня.
Вона впевнена, що бажання виглядати добре нікуди не зникає, незалежно від обставин.
Це природна потреба, яка існувала завжди.
За роки практики вона спостерігає зміну підходів у косметології.
“Якщо порівнювати з початком моєї практики, підхід пацієнтів суттєво змінився. Раніше був більший акцент на об’ємні корекції — філери, контуринг, ботулінотерапія. Догляд за якістю шкіри часто недооцінювався. Зараз я бачу чіткий тренд на натуральність і здорову шкіру. Пацієнти стали більш обізнаними та свідомо обирають процедури, що покращують якість шкіри — біоревіталізацію, полінуклеотиди, препарати на основі полімолочної кислоти. Також змінився підхід до ін’єкцій — це вже не про “змінити обличчя”, а про підкреслити природні риси та зберегти гармонію”, — пояснює Вікторія.
Попри всі зміни, її підхід до роботи залишається незмінним. Бути лікарем для неї — це, в першу чергу, про відповідальність і про принцип “не нашкодити”. Також вона підкреслює, що косметологія для неї — це не просто послуга.
“Саме тому я не сприймаю косметологію як “послугу за запитом”. Кожне рішення має базуватися на анатомії, показаннях і безпеці пацієнта. Я можу відмовити в процедурі або запропонувати інший варіант, якщо вважаю це правильним з медичної точки зору”, — зазначає медикиня.
Сьогодні вона працює одразу в кількох містах України — у Слов’янську, Тернополі, Ужгороді, Києві та Харкові. Бо люди, її земляки, всюди. Вони розʼїхалися по різним куточкам країни, але всі хочуть отримати послуги у “своїх”. І саме це дає Вікторії сили рухатися вперед.
Моя робота допомагає людям не лише виглядати краще, а й відчувати себе впевненіше — навіть у непрості часи. Це мене дуже мотивує.
Читайте також: “Люди хочуть запамʼятати рідне місто і закарбувати ці спогади”, – фотографиня з Краматорська про роботу в прифронті.
