Для Ліани Шевелєвої війна не просто змінила плани — вона розрізала життя навпіл. Місяць в окупації на Донеччині, ризикований виїзд і новий дім на Буковині. Тут вона плете ялинкові іграшки, працює з молоддю, записує подкасти про життя в громаді й говорить про свій досвід просто: тепер це інше життя, інша сторінка.
Труби Курахового і освіта
Ліана народилася і виросла в Кураховому. Візитівка міста — труби Курахівської ТЕС, які видно здалеку, як маяк.
"Раніше я ніколи не любила Курахове. Місто здавалося мені маленьким, таким, де нічого не відбувається, і завжди хотілося звідти втекти. Але за кілька років до повномасштабного вторгнення Курахове почало змінюватися: ремонтували будинки, облаштовували сквери, з’являлися нові красиві місця відпочинку. І я ловила себе на тому, що щоразу хотілося повертатися туди, коли виїжджала на навчання. Це маленьке, затишне містечко, а його візитівка — труби Курахівської ТЕС, які видно, здається, з половини Донецької області", — каже Ліана.
Робили новий парк, проводили заходи для молоді. Але дівчина на той момент уже вчилася в іншому місті. Після дев'ятого класу вона поїхала у Велику Новосілку вчитися на кухаря-кондитера. Три роки освоювала професію, яка їй не дуже підходила. За фахом не працювала жодного дня — зате зрозуміла, чим насправді хоче займатися.
"Я дотепер притримуюсь думки, що ані після дев'ятого, ані після одинадцятого класу людина не може знати, чим вона хоче займатися в житті. Я відучилася три роки на кухаря-кондитера, закінчила і пішла вчитися вже усвідомлено на журналістику в Бердянський педагогічний університет", — пояснює Ліана.
Цього року захистила диплом. За фахом поки не працює, живе поруч з Чернівцями, але журналістика дає про себе знати в інший спосіб.
Місяць в окупації — і раптом частинка дому на Буковині
Повномасштабне вторгнення застало Ліану в селі біля Вугледару. Майже місяць не було змоги виїхати. Потім дивовижним чином вдалося пробратися. Поїхала одразу в Чернівецьку область — до знайомих, які вже евакуювалися туди раніше, ті допомогли знайти їй житло в селі і облаштуватися. І таким чином дівчина живе в Чернівецькій області з квітня 2022 року. Більшість її рідних та друзів також змогли виїхати у більш безпечні місця.
Коли вперше приїхала в Чернівці, відчула щось несподіване.
"Це доволі затишне місто. Коли я тільки приїхала, відчулася якась частинка дому — стало спокійно на душі. Це важко пояснити, але там є особливий затишок. Влітку до мене приїжджала подруга з Донецької області, і вона сказала те саме — що в Чернівцях дуже відчуваються спокій і безпека", — каже Ліана.
Що саме нагадує Донеччину — складно пояснити. Ментальність зовсім інша, але щось є.
"Напевно, це на рівні атмосфери й людей, того, як до тебе ставляться. Я якось зайшла в кав’ярню — і побачила там картини нашого міста, виявилося, що її відкрили земляки з Донеччини. Люди дуже приємні, і все це раз по раз нагадує про дім", — розповідає вона.
Тут, на Буковині, Ліана знайшла не тільки спокій, а й простір для творчості.
Ялинкові іграшки з намистин і російський прапор над під'їздом
"Торік перед Новим роком я прикрашала ялинку й зіткнулася з тим, що іграшки в магазинах або неякісні, або дуже дорогі, або мені просто не подобаються — а я люблю все нестандартне. Я відкрила інтернет, побачила іграшки з намистин, зрозуміла, що їх не так складно робити, сіла і просто почала плести", — розповідає Ліана.
Вона виклала фото ялинки в сторіс Інстаграм, а у відповідь почали писати й питати, де вона купила такі іграшки. Коли стало зрозуміло, що вони зроблені власноруч, їй порадили спробувати продавати. Цього року Ліана почала плести іграшки на замовлення. Сам процес для неї медитативний: плетіння заспокоює і допомагає відволікатися від думок про війну. Базові навички залишилися ще зі школи, тож працювати з намистинами було не складно.
"У дитинстві я багато плела з бісеру — робила крокодильчиків, браслети, колечка. Ці навички якось лишилися. Коли база вже є, це не здається складним. Але для тих, кому я показую або з ким пробувала плести разом, це, навпаки, важко. Тут, напевно, потрібен хист і бажання", — пояснює вона.
Ліана з дитинства була творчою. Велику роль у цьому відіграли бабусі — саме вони виховували її й були людьми, які постійно щось створювали і передавали цю любов до творчості далі.
"Це були постійні поробки — щось робити, щось плести, аби зайняти руки. Я була дуже активною дитиною, тож мене весь час потрібно було чимось займати", — усміхається Ліана.
Музична школа в Кураховому — та сама, яку згодом розбомбили. Саме там Ліана колись навчалася, але так і не закінчила її. Торік перед Новим роком в телеграм-пабліках дівчина побачила відео — і воно остаточно змінило її ставлення до руйнувань.
"Прямо над моїм під’їздом росіяни вилізли і встановили свій прапор. Це викликало таку лють і ненависть, що з того моменту всі руйнування для мене виглядають так, ніби над кожним із них стоїть цей російський прапор", — каже вона.
Вона відстежує, що відбувається в місті, але це стає дедалі складніше.
"Поки місто було під Україною, за тим, що відбувається, ще можна було стежити. Зараз доводиться шукати окремі пабліки, які перекладають інформацію з російських джерел, або випадкові сторіс в інстаграм — здебільшого це старі згадки, ще з часів, коли в місто заїжджали. Актуальної інформації майже немає. Наскільки я розумію, вони (російські військові) дуже приховують, де базуються, і якщо з’являються якісь фотографії, то їм уже щонайменше кілька місяців", — пояснює Ліана.
Життя поділилося на до і після
Майже чотири роки в Чернівецькій області. Тут вже і особисте життя, і нові знайомства. Старе життя — садочок, школа, знайомі з Курахового — перемішалось в одну картинку.
"Коли я переїхала в Чернівецьку область, життя чітко поділилося на до і після. Усе, що було раніше, сприймається як одне життя, один епізод — ніби всі ті люди з садочка, школи, різних місць між собою знайомі, хоча це не так. А тепер — зовсім інше. Іноді мені навіть здається, що життя після повномасштабного вторгнення починає стиратися з пам’яті", — каже Ліана.
В її голові все змішалося, а коли виринають зі спогадів думки про дім, їй здається, що це було дуже і дуже давно.
"Хотілося б повернутися, але з новинами ти розумієш, наскільки це неможливо. І все далі й далі", — додає вона.
Громадська організація, подкасти і весілля на Буковині
Окрім ялинкових іграшок у Ліани є ще одна важлива частина життя — громадська організація “МОЦНІ”, Молодіжний осередок центру нових ініціатив. Усе почалося з дуже простого — зустрічі для інтеграції молоді й переселенців у громаді. Запрошували місцевих і ВПО на настільні ігри, щоб просто посидіти разом, познайомитися, поговорити.
Ліана прийшла туди один раз — і залишилася. Познайомилася з людьми, з якими спілкується вже кілька років. Спершу це була просто ініціативна компанія, а згодом вона переросла в громадську організацію. Хлопці давно хотіли робити подкаст — і зрештою запустили власний ютуб-канал. Тут для Ліани зійшлися і навчання, і інтерес до людей, і нове життя в громаді.
"Почали записувати подкасти з місцевими жителями — про все, що поруч. Були на весіллі у друга й записали випуск про весілля. Їздили на форуми в Київ — і теж перетворювали ці поїздки на розмови. Запрошували людей, яких добре знають у громаді, говорили з представниками місцевої влади, розповідали про те, що роблять для громади і як вона живе. Навіть весілля друга стало нагодою поговорити не лише про подію, а й про весільні традиції на Буковині.", — розповідає Ліана.
Цей проєкт став для неї настільки важливим, що по ньому вона написала дипломну роботу, навчаючись на журналістку. Так творчість і освіта зійшлися в одному — подкасти про життя переселенців і місцевих, про інтеграцію, про те, як будується нове життя на новому місці.
Зараз подкаст на паузі через технічні проблеми, але постійно плануються нові відео про життя в громаді.
"Весілля, хрестини, дні народження на Буковині зовсім не такі, як удома. Порівняно з Донеччиною, тут святкують дуже масштабно, з розмахом — для мене це стало справжнім здивуванням і частиною нового життя, яке я тут будую. Коли я виїхала в 2022 році, мені було 19 — це був підлітковий вік, постійне навчання, пошук себе, бажання чогось нового. А в маленькому містечку всі всіх знають, і нічого нового майже не відбувається. Тут же — інші люди, інше життя. Ніхто тебе не знає, всім цікаво. Це просто як нова сторінка", — каже вона.
Ліана плете ялинкові іграшки, записує подкасти, поступово знайомиться з традиціями Буковини і вчиться жити на новому місці. Про Курахове вона думає часто — іноді здається, що хотілося б поїхати туди хоча б у гості, до міста з трубами, які видно з половини Донеччини. Але новини щоразу нагадують, наскільки це далеко й нереально. Тож вона живе далі — спокійно, без гучних планів, перегортаючи цю нову сторінку день за днем.
Читайте також: Катерина Терен: вісім років війни – від переселенки до вибухотехніка.
