Коли Юлія Лісова плете браслет із чорного бісеру, вона перебирає кожну бісеринку — шукає однакові за розміром, щоб той був досконалим. Це кропітка робота. Але саме в цей момент, коли пальці перебирають бісер, а на фоні грає мультфільм для трирічної дитини, вона відволікається від звуків війни. Не думає про чоловіка на фронті. Не рахує, скільки днів без світла чи води. Просто створює красу — бісеринка за бісеринкою.
Місто парків
Юлія народилася в Краматорську і прожила там усе життя. Місто парків і зелених алей, в якому завжди було затишно і зрозуміло, де що знаходиться. Краматорськ ділиться на дві частини — місцеві так і кажуть: старе місто і соцмісто. Старе місто — це найперші будинки, які тут з'явилися. А потім поступово розбудовувались нові райони. Юлія з родиною жила в селищі за старим містом — до центру неспішна дорога на автобусі, хвилин п'ятнадцять.
"Я в ньому з народження живу, я до нього звикла, це моє рідне місто, тому мені в ньому все подобалось. Місто було зелене — парки, дерева, квіти скрізь. Площа Краматорська була завжди повна дітей, особливо влітку. Взимку ставили новорічні інсталяції. Люди приємні, життя насичене — постійно якісь заходи, концерти", — згадує вона.
У 2022-му Краматорськ бомбили кожного дня.
"Мені було дуже важко. Це переломний момент у моєму житті — тепер у мене є «до» і «після». Я тижні два тоді приходила в себе, не розуміла взагалі, що робити, що відбувається, що буде далі", — каже жінка.
Від технолога до майстрині з бісеру
За освітою Юлія — технолог харчової промисловості. Навчалася в Краматорському фаховому коледжі Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, потім здобула ступінь бакалавра. Це багатопрофільна спеціальність — можна бути і офіціантом, і кухарем, і адміністратором у кафе чи ресторані, розраховувати калькуляційні картки для страв. Але за фахом працювала недовго. Життя повело в інший бік — до виготовлення прикрас, до бісеру, до краси, створеної власними руками.
"Спочатку творила для себе, для близьких. Перші мої роботи — сережки-китиці, такі легкі, з ниточок. Потім захопилася брошками, але це виявилося не моє. А от коли побачила прикраси з бісеру — відразу зрозуміла, що це воно. Зачепило", — розповідає Юлія.
Вона вирішила спробувати. Перші прикраси з бісеру побачила в інстаграмі у дівчини з України — сподобалося настільки, що захотілося повторити. Почала шукати уроки на YouTube — майстер-класи, покрокові інструкції, техніки плетіння. Вчилася сама, дивилася відео, пробувала, помилялася, переробляла. Ніхто не навчав — усе своїми руками, методом спроб і помилок, поки не почало виходити. Для таких прикрас використовується ювелірний бісер — набагато якісніший, стійкіший за звичайний. Є навіть бісер із золота — він коштує близько 500 гривень за грам.
Три роки вона створює прикраси з бісеру. За цей час з'явилися свої покупці — їх небагато, але вони є, і вони повертаються. Хтось замовляє по одній прикрасі. Хтось — відразу по три-чотири: знає, чого хоче. Були й відправки за кордон — дівчата писали з еміграції, замовляли для себе чи на подарунок близьким.
Від Пінтересту до готової прикраси
Кольори для прикрас Юлія підбирає інтуїтивно. Коли є конкретне замовлення — клієнт каже, що йому потрібно, — вона готує кілька варіантів, показує, разом обирають найкращий. А коли творить для себе — шукає натхнення скрізь. Пінтерест, Інстаграм, роботи інших майстрів. Чиясь картина з несподіваним поєднанням відтінків. Одяг перехожої на вулиці. Все, що зачіпає погляд, може стати ідеєю для нової прикраси.
"Побачила якось, як дівчинка намалювала картину — мені так сподобалося поєднання кольорів, що я одразу подумала: хочу це відобразити у прикрасі. І спробувала", — розповідає вона.
Час виготовлення залежить від складності роботи. Браслет — два-три дні, якщо все складається. Сережки — годин п'ять, коли можна сісти і зосередитися. Чокер — тиждень, бо це кропітка, повільна робота. Джгутики — дні два. Але це ідеальний світ, коли є час. А в реальності — трирічна дитина, яка потребує уваги щохвилини. Тож творчість вплітається в життя фрагментами — між іграми, прогулянками, обідами, блекаутами.
Її найскладніше замовлення, про яке вона розповідає, — широкий браслет із маком і колосками. Повністю з чорного бісеру, широченний, масивний. Роботи на тиждень.
"Найважче було в тому, що чорний бісер приходив неоднаковий — доводилося перебирати кожну бісеринку. Колір один і той самий, а от калібровка різна, розмір відрізняється. Щоб браслет вийшов рівним, треба обирати бісерини однакові по ширині. Якщо взяти різні — низ піде хвилею, і це вже негарно виглядатиме. До того ж там один чорний бісер, без малюнку майже — монотонна, кропітка робота. Для мене це було важкувато. Але замовниця була задоволена", — каже Юлія.
Три виїзди з Краматорська
Три роки Юлія займається прикрасами з бісеру — і за ці три роки помітила дивну закономірність. Коли вона в Краматорську — замовлень майже немає. Багато хто думає, що Краматорськ уже окупований, з жалем відзначає вона. А коли виїжджає в інші міста — замовлення одразу йдуть, дівчата питають, цікавляться роботами.
Виїжджала вона тричі з Краматорська. Перший раз — ще з батьками, коли все тільки починалося. Потім, уже з маленькою дитиною на руках, — жила спочатку в Дніпрі, потім у Києві. А зараз — Ірпінь. Останній виїзд — півтора-два місяці тому. Наважилися, бо дитина маленька, а ситуація загострилася так, що залишатися стало просто небезпечно.
"У нас почали активно бомбити енергосистему. Могло не бути світла по два дні, води теж не було. А потім декілька разів прилетіло прямо в наше селище — далеко від нашого будинку, але все одно в селище, поруч. Чоловік сказав: все, досить, виїжджайте. Я розумію — там наш дім, мої батьки живуть, його мама. Допомога поруч, вдома легше було б. Шахеди літали майже кожну ніч. Останнім часом стало особливо гучно", — пояснює Юлія.
Чоловік приїжджає до них не часто — він зараз на позиціях, на фронті.
"Коли його відпускають — це свято для нас. А так усі свята, важливі дати — ми самі, без нього. Чоловік захищає країну", — каже вона.
Творчість як підтримка
Найближчим часом Юлія не планує змінювати напрямок у творчості.
"Я отримую величезне задоволення від створення прикрас. Коли зрозуміла, що це моє, — перестала робити брошки, увесь час почала віддавати бісеру. Хочу розвиватися саме тут, у цьому напрямку. Коли приходить замовлення — це дає таку енергію, що все інше відступає. Сідаю плести — і повністю занурюся в процес. Це мене морально підтримує, допомагає витримувати. Увімкну на фоні фільм або мультфільм — і тоді взагалі відключаюся від усього, що навколо, від війни. Це, напевно, мене і тримає на плаву. А ще дитина — з нею, звісно, важко, але це ж така щоденна маленька радість", — каже вона.
Планів їхати далі немає — але є розмови про повернення. Коли все закінчиться.
"Можливо, якщо все закінчиться і Краматорськ буде українським, то, звісно, ми повернемося додому", — каже Юлія.
Побачити всі прикраси і зробити замовлення можна в соцмережах: @lisovai_jewelry; tiktok.com/@jullis151238.
Читайте також: Коли рукоділля стає порятунком: як жінка з Мирнограда знайшла себе через брошки-мотанки.
