Владислав – 21-річний хлопець родом із Костянтинівки Донецької області. У 17 років він був змушений залишити рідне місто, рятуючись від російських ракет, і шукати прихисток в Австрії. Попри тугу за домом, невизначеність і страх, хлопець знайшов розраду у фотографії. Зараз він активно розвивається в цьому напрямку та невпинно шукає натхнення. Водночас не забуває про важливу людину у своєму житті, яка привела його на цей шлях.
Спогади про дитинство та Костянтинівку
Владислав згадує дитячі роки із сумною, але світлою посмішкою. Саме в Костянтинівці формувалися його інтереси, які згодом вплинули на вибір майбутнього.
Він навчався у Костянтинівській загальноосвітній школі № 13, а у старших класах перейшов до Костянтинівського ліцею № 1. Там вивчав інформатику та робототехніку. Уже тоді йому подобалося працювати з візуальною інформацією та створювати щось власноруч.
“Я також займався тенісом і футболом. Відвідував Костянтинівську комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу. Було цікаво й весело, хоча іноді й складно. Тоді мені здавалося, що я точно знаю, чого хочу досягти в майбутньому”, – розповідає Владислав.
У юності хлопець мріяв пов’язати майбутню кар’єру з комп’ютерними технологіями. Водночас його дедалі більше цікавила архітектура, що вже наводило на думку про творчі погляди. Цікавився містами на заході України. Були думки поїхати до Львова, адже хотів побачити старовинну архітектуру та зануритися в особливу середньовічну атмосферу міста.
Тоді юнак ще не знав, що зовсім скоро опиниться у Львівській області – але за зовсім інших обставин.
Владислав навчався у 10 класі, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Рідна Костянтинівка відразу стала потенційно небезпечним містом, з якого потрібно було виїжджати.
Попереду чекала евакуація до Самбора, звідти – виїзд до Польщі. А далі – потяг до Австрії, вимушена еміграція та нова сторінка життя.
Фотографія – не лише нове хобі, а й спосіб адаптуватися
Владислав живе в Австрії вже 4,5 роки. Його рідне місто повністю зруйноване, і не залишилося надій на повернення до Донецької області. Хлопець зізнається, що адаптуватися було складно, але йому допоміг фотоапарат.
“Спочатку я придбав фотоапарат, бо хотів знайти роботу до душі. Але водночас це була річ, яка пов’язувала мене з минулим. У батька був фотоапарат. Пам’ятаю, як у дитинстві він навчав мене основ фотографування. Я грав у комп’ютерні ігри, створював знімки та робив ескізи у Photoshop. Тоді подумав: якщо почну фотографувати зараз, можливо, це щось змінить у моєму нинішньому житті. Півроку я фотографував абсолютно все, що бачив. Виходив на вулицю і просто шукав цікаві кадри”, – ділиться Владислав.
Згодом хлопець знайшов австрійського рієлтора, якому почав допомагати фотографувати об’єкти нерухомості. У пригоді стали знання англійської та німецької мов.
Юнак фотографував будинки, а потім редагував знімки у Photoshop. Йому це подобалося, адже він завжди любив архітектуру.
“Я вважаю, що купівля фотоапарата – це великий крок у майбутнє. Так я став на шлях креативного мислення. Адже фотографія – це пристрасть на все життя. Навіть у похилому віці можна фотографувати свою сім’ю, подорожі або просто виходити на вулицю й щодня ловити заходи сонця. Фотографія однозначно впливає на світогляд і внутрішній стан, дарує відчуття спокою та умиротворення. Ти постійно розвиваєшся як особистість”.
Владиславу подобається фотографувати пам’ятки, автомобілі, природу та свята. Він вирушає у тривалі піші прогулянки затишними австрійськими вуличками у пошуках нових кадрів. Туга за домівкою та відчуття розгубленості поступово відступають.
Як на вибір життєвого шляху вплинув міцний зв’язок з батьком
Хлопець багато розповідає про свого батька. Каже, що той дуже добре малює, а в родині його вважали професійним художником. Він створював акварельні пейзажі та натюрморти, а також реалістичні портрети. Тому, крім фотографії та художнього редагування, Владислав ще самостійно займається малюванням. Ще в дитинстві він відвідував гуртки, де опановував основи цього мистецтва.
Владиславу запам’яталася одна зустріч у дитинстві:
“Коли я був маленьким, батько привів мене в гості до літнього художника. У нього було автентичне приміщення: багато малюнків, картин, фарб і пензлів. Усе це складалося в одну загальну картину, від якої було важко відвести погляд. Я теж хочу стати частинкою цього прекрасного світу”.
Наразі батько Владислава служить у Збройних силах України, захищаючи рідну землю від російських окупантів.
А Владислав продовжує вдосконалювати свої навички у фотографії. Раніше він не замислювався над тим, наскільки тісно фотографія пов’язана з художнім баченням світу. Тепер розуміє: це також кольорознавство, робота з тінями, предметами, погодою, зі світлом, людиною та її емоціями, вибір композиції. За його словами, це все теж картина.
Вступ до українського ВНЗ та плани на майбутнє
Саме наявність художніх навичок підштовхнула Владислава замислитися над вступом на спеціальність “Графічний дизайн”. Паралельно з дистанційним навчанням в українській школі він протягом трьох років навчався в австрійському коледжі за напрямом IT-менеджменту.
“Провчившись майже три роки в Містельбаху (ред. – місто у федеральній землі Нижня Австрія), я зрозумів, що математика – не те, з чим хочу пов’язувати своє життя. Мені не подобаються розрахунки, обчислення, нудна робота в таблицях Excel. Хочеться креативності та творчості. Тому у 21 рік я вступив до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля в Києві. Обрав саме спеціальність “Графічний дизайн”. Навчатимуся заочно. Попереду, сподіваюся, дуже цікаві чотири роки”, – з захопленням пояснює Владислав.
Також він додає, що окреме задоволення для нього – фотографувати процес власного малювання. Йому подобається фіксувати сам процес, а ще – записувати відео. Він вважає це все невіддільними частинками одного цілого.
Владислав планує поєднувати дистанційне навчання з фотографією. Про повернення в Україну поки не замислюється. Можливо, залишиться в Європі, аби більше подорожувати та розвиватися на міжнародному рівні.
“Коли я закінчу заочне навчання в Києві, хочу працювати онлайн дизайнером в українській компанії, а територіально перебувати тут (ред. – в Австрії). Зараз приблизно такі плани на майбутнє. Як вони зміняться надалі – я ще не знаю”.
Владислав із натхненням дивиться на свій фотоапарат і додає, що саме ця річ допомогла йому знайти опору в житті у час, коли все навколо втратило стабільність.
Читайте також:
Донеччина, яку ви не бачили: як створювався альбом про схід України
Авторка: Аліна Нікітіна
