Рубіжанка Наталія Потапенко переїхала в Лубни Полтавської області та готує десерти, що стали популярними по всій Україні. Попри труднощі переселенського життя, вона мріє відкрити власну кавʼярню-кондитерську
Кореспондентка ТРИБУН поспілкувалася з жінкою та дізналася, як їй вдалося відновити діяльність під час війни.
Пані Наталія народилась і до повномасштабного вторгнення жила в Рубіжному. Працювала в магазині побутової техніки. У 2017 році завагітніла та пішла в декретну відпустку. З часом, каже, зʼявилося величезне бажання зайнятися чимось для себе.
“У той час я активно займалася спортом, пройшла купу онлайн-навчань з нутриціології та фітнес-тренування. У подальшому хотіла стати тренеркою в залі. Але в 2021 році мені поставили невтішний діагноз — на мене чекала складна операція, а далі – реабілітація. Про спорт лікарі сказали забути. Але, все ж, я продовжую займатись і цьогоріч отримала диплом магістра за спеціальністю «Спорт»”, – розповіла жінка.
Також вона завжди любила готувати, алеробила це непрофесійно. Під час реабілітації після операції натрапила у соцмережах на зефір ручної роботи.
“Мене дуже зацікавив зефір. Тож моя історія почалась саме з нього. Придбала навчання, все необхідне обладнання та інгредієнти. Коли отримала результат, що мене задовольнив, вирішила створити сторінку в Instagram та почала продавати. Все йшло добре, але мені не давали спокою макарони. Я була закохана в них і мріяла навчитись їх готувати. Це дуже складний у приготуванні десерт. Я проходила багато навчань, зіпсувала купу інгредієнтів та нервових клітин, але воно того варте”, – поділилася рубіжанка.
У листопаді 2021 року пані Наталія почала робити макарони на замовлення. А згодом розпочалася співпраця з кавʼярнею в Рубіжному.
Макарони закохали в себе моїх клієнтів.
Жінка згадує, як 23 лютого 2022 року готувала асорті макаронів, збирала замовлення. За новинами не дуже слідкувала, тому думок про те, що невдовзі вона з дитиною буде змушена сидіти в сховищі під бомбардуваннями та залишити рідну домівку й батьків, не було.
“24 лютого ми прокинулись від вибухів і слів чоловіка: «Почалась війна». Я не могла повірити в те, що відбувається. В перші дні сподівалась, що це за декілька днів скінчиться. Спочатку з дитиною ховалися в коридорі, але ставало все гучніше. В нашому будинку було надійне сховище і ми почали з сусідами його облаштовувати. У нас була велика дружна компанія, багато діточок. Ми стали не просто сусідами, а родиною за той час. Коли вимкнули світло, я пригощала всіх у підвалі своїми десертами і люди на мить ставали щасливими”, – згадує рубіжанка.
14 березня у сина пані Наталії зʼявилися симптоми ротавірусної інфекції. Питної води та ліків уже практично не було. Тоді родина вирішила виїжджати з міста.
Добре памʼятаю той момент, коли ми їхали по Рубіжному. Я не могла впізнати своє місто. Навіть уявити не могла, що все так жахливо. Побиті будинки, безлюдні вулиці… Я не вірила своїм очам.
Родина виїжджала, як і всі, “на два тижні”, які тривають вже більше двох років.
Спочатку вони приїхали до друзів на Тернопільщину, потім деякий час жили у Волинській області.
“Тоді я тільки мріяла про продовження своєї справи, але не могла це реалізувати, бо не розуміла, де ми будемо жити. Наше подальше місце проживання залежало від роботи чоловіка, він працює в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Згодом університет переїхав у Лубни Полтавської області, і ми теж”, – розповіла переселенка.
Поступово жінка знайомилася з різними людьми в Лубнах, вивчала ринок та цікавилася, чи хотіли б місцеві спробувати такий десерт як макарон і чи користувався б він попитом.
“Відповіді були не однозначні. Хтось не любить їх (бо не куштував смачних), хтось звик до того, що купує в кавʼярні біля дому, і нове куштувати не хоче. Але я вирішила, що створю найкращий продукт і переконаю всіх, що мої макарони – найсмачніші”, – зазначила жінка.
За словами пані Наталії, знайти житло в Лубнах було важко. Їм допомогли знайомі, однак квартиру вони не бачили до самого переїзду і, як виявилося, там не було духовки. Тому, щоб розпочати діяльність, жінці необхідно було спочатку вкластися в техніку, а потім – в інгредієнти.
“Це було ризиковано. Але чоловік мене підтримав і ми вирішили, що треба діяти. Біля місяця я шукала техніку, купувала інгредієнти, замовляла пакування. У цей час паралельно розповідала всім і всюди про макарони”, – поділилася переселенка.
Перші приготовані в Лубнах тістечка вона просто роздала: пригостила всіх знайомих, попросила про відмітку в Instagram та Facebook, зробила фото та опублікувала на місцевій сторінці оголошень.
Знов перші замовлення, перші задоволені клієнти. Я була щаслива, бо зробила правильний вибір.
Найголовнішими в асортименті пані Наталії, звичайно, є французькі тістечка макарони з різними смаками. Зазначає, що саме вони є її улюбленими десертами, тому вкладає в них всю душу.
“Макарон – це ювелірний десерт, у ньому важлива кожна деталь: від смаку до декору. Я використовую лише інгредієнти вищого гатунку”, – наголосила жінка.
Також вона виготовляє японські тістечка моті та меренгові рулети.
Наразі переселенка співпрацює з кавʼярнями в містах Лубни та Хорол. А також відправляє макарони Новою поштою по Україні. За словами жінки, дуже часто замовлення роблять люди з Рубіжного і це для неї особливо приємно.
Вже багато років рубіжанка мріє про затишну кавʼярню-кондитерську.
“Я про неї мріяла ще вдома. Впевнена, що обовʼязково зможу втілити цю мрію в життя, але поки що не знаю, де це буде. Також я мрію про мир та безпеку своєї дитини, про зустріч з батьками, які в окупації, про спокійне життя без повітряної тривоги, а також про відпочинок на Азовському морі”, – поділилася Наталія Потапенко.
Читайте також: Сестри з Кремінної відкрили салон краси в Рівному, який став одним із найвідвідуваніших у місті
