Олена Знаткова - двічі переселенка, котра зустріла повномасштабну війну на посаді начальниці відділу Міністерства у справах ветеранів в Харківській області. Довгий час вона допомагала у наближенні перемоги чим могла, але через психологічний і фізичний стан доньки виїхала за кордон.
В матеріалі виданню ТРИБУН пані Олена чесно розповіла, як на неї вплинула вже друга втеча від російських бомб та як їй жити за кордоном.
“Коли я опинилася в Швеції, після усього того, що пройшла, мені відчутно полегшало. Мабуть, все що зі мною зараз відбувається, - то компенсація за минулі 10 років”, — говорить жінка про свої випробування.
Пані Олена має певні проблеми зі здоров’ям, пройшла всі обстеження у Швеції, і саме в цій країні їй змогли допомогти.
Я відчула позитивний ефект вже на другий день. Раніше не розуміла, як можна жити без головного болю. Він був у мене постійно з 2013-го року. Зокрема з цим я зверталася до лікарів і в Україні, і в Англії. В Швеції всі українські біженці обов'язково проходять медичне обстеження. Я показала ліки, які мені не допомагали в Британії, пройшла додаткові тести і мені призначили препарати, які допомогли.
Вона також говорить, про те, що їй трапляються емпатичні люди.
“Я зараз ходжу на курси SFI, це вивчення шведської мови. Мені дуже подобається ця мова. Вона якась така прикольна, вона така ніжна. А вчитель — чудова людина — підлаштовується під реалії сьогодення. Ми з різних країн, група наша: Сирія, Афганістан, Пакистан, Україна, Еритрея. І коли, наприклад, в Ізраїлі відбулися трагічні події 7 жовтня, вчитель не наполягав, не змушував нас йти по програмі, щось говорити. Він бачив очі людей, які прийшли на заняття, і просто відкрив нам на великому екрані текст, як побороти стрес, як сприймати все, що відбувається в світі”.
Ще одна перевага — смачна їжа.
“Тут дійсно смачна національна кухня. А природа нагадує Україну. У нас навіть прапори жовто-блакитні”, — чи не вперше за всю розмову сміється пані Олена.
Вона зазначає, що розуміє, Швеція - тимчасовий притулок, але їй ця країна допомогла себе знову відчути живою.
Якби нам обом було куди повертатися в Україну, ми би вже були вдома. За 8 років мені дуже важко було з житлом, моїх доходів не вистачало, не знаю, як ми жили з Дашею. Звісно, є таке велике бажання поїхати в Україну, але я дуже хочу повернутися в український Луганськ. Там моя квартира. Там я стала в резерв Національного агентства державної служби, де формували резерв для роботи держслужбовців на деокупованих територіях. Я готова до такої роботи і я готова до повернення.
Повне інтерв'ю читайте за посиланням.
