Перший свій контракт з 26 артилерійською бригадою імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича Олександр уклав у 2016 році. Зацікавленість артилерією та війна в Україні мотивували залишатися у війську. Під час повномасштабного вторгнення прийшло усвідомлення, що мови про звільнення зі служби бути не може, треба давати гідну відсіч ворогу.
В інтерв’ю ТРИБУН командир батареї артилерійського дивізіону розповів про оборону Попасної у 2022 році, Харківський контрнаступ, специфіку роботи на Сумському та Сіверському напрямках, зазначив, яка обстановка зараз на фронті, які ворожі цілі вдавалося уражати, яке артозброєння у противника та інші моменти, які вам буде цікаво дізнатися від артилериста.
Артилерія на війні - це…
- Боги війни. Ми виконуємо величезну кількість завдань. Піхота наступає та відступає за нашої підтримки, також знищуємо або уражаємо цілі. Артилерія працює і вдень, і вночі, вогонь ведеться за будь-яких погодних умов.
У боях на якому напрямку ви брали участь на початку повномасштабного вторгнення?
- За Попасну, Луганська область. Повномасштабна війна для нас почалася десь 18-19 лютого 2022 року. Підняли по тривозі і ми поїхали займати вогневі позиції. Тоді лінію фронту за Попасною тримала 24 ОМБр імені короля Данила. Якщо до цього моменту артилерія була в районі відведення, і ми могли виконувати лише певні невеликі задачі, то після 19 лютого жодних червоних ліній не було, “Мінські домовленості” не діяли. Почалася активна бойова робота.
З однієї вогневої позиції ми могли працювати день-два. Мав 4 стволи, тоді ще воював на 2А36 “Гіацинт Б”. Вели вогонь цілодобово. За день вистрілювали 50-100 снарядів. У разі обстрілу нашої бойової позиції - уходили на “перекат”, розміщувалися на іншому полі, і вогонь, вогонь, вогонь…
З яких ще артилерійських установок працювали?
- Після “Гіацинтів” на двох трофейних гаубицях 2А65 “Мста-Б”. Їх разом з камазами з боєприпасами було забрано у росіян на Чернігівському напрямку. Командир запропонував взяти на озброєння, зібрати 2 розрахунки для навчання, і до бою. Я погодився, тому ми швиденько все почистили, особовий склад ознайомився з гаубицею і нас відправили на напрямок Ямпіль-Терни. Тут був прикомандирований вже до іншого дивізіону.
У чому особливість гаубиці 2А65 “Мста-Б”?
- Це радянська гармата. У нас теж вони були на озброєнні, але ці - трофейні. Стріляти російською гаубицею по російським військам - в цьому щось є. Гармати виявилися доволі точними. Мені сподобалося на них працювати.
Чи була взаємодія між артилерією і піхотою у Попасній?
- У перший тиждень війни взаємодія була на низькому рівні. Противник наступав з усіх сторін, пересуватися дорогами, навіть якими планували, важко або неможливо. Розвивалося все дуже швидко. Через це виникали непорозуміння, страх, зокрема в особового складу, доводилося заспокоювати людей. Пізніше усе-таки комунікація між артилерією і піхотними підрозділами налагодилася. З’явилися цілі та завдання, конкретика, де знаходився ворог, тому я міг корегувати вогонь.
Як вплинула налагоджена комунікація на ваші подальші дії?
- Піхота безпосередньо почала давати цілі, стріми, корегувати вогонь. Вівся стрім, на якому були видні ураження. Такий формат роботи, коли у режимі реального часу спостерігали за тим, що відбувається, був вперше саме під час повномасштабної війни.
Які виникають відчуття, коли бачите результат вашої роботи?
- Ейфорія. Уражений противник завжди піднімає бойовий дух. Намагаюся записати такі стріми для особового складу, щоб бачили, що їх робота є результативною. Вони не просто втомлюються, завантажуючи та розвантажуючи тонни снарядів, тягаючи гармати по 9 тонн, а це має сенс.
Чи достатньо було снарядів для оборони Попасної?
- Боєприпасів не вистачало. На третьому тижні війни моя витрата їх значно скорочувалася. Якщо на початку міг 100 снарядів в день вистрілити, то через 2-3 тижні вже тільки 10. Пізніше у мене залишалося всього 20 на батарею. Артилерія від міжнародних партнерів почала надходити, коли Попасна була вже окупована, а вистачати снарядів стало, коли ми згодом пройшли закордонні навчання. У нас з’явилася нова техніка, наприклад, самохідні артилерійські установки з Польщі.
Після Попасної вас перемістили на Сіверський напрямок: Верхньокам’янське, Білогорівка. Розкажіть про специфіку роботи на цих позиціях
- На той час ця ділянка фронту виглядала як велика “підкова”, і ми заїхали саме в неї. Противник знаходився 7 км зліва, 7 км справа і 6 км попереду. У нас була лише одна доріжка для виїзду. Ввечері ми отримали та розвантажили Panzerhaubitze 2000 і боєкомплекти, а потім надійшла задача на 6 ранку підготуватися до ведення вогню. Ми доволі швидко впоралися. Нам дали ціль і одна Panzerhaubitze по ній відпрацювала. Дивитися у 300-х метрах від гармати, як стріляє, - ще та ейфорія. Але через 5 хвилин по нашій вогневій прилетіла “відповідь”, тому вимушені були їхати на “перекат”.
Потім знову з’явилася ціль, і ми повернулися в інший район вогневих позицій. Тоді два Panzerhaubitze зробили пару пострілів і майже одразу була “відповідь”. Так і тривала бойова робота: постріли, обстріл - і на “перекат”. Пам’ятаю, що у цей період ще загорілася моя машина управління. Все гаразд, евакуювали, але адреналіну вистачило.
Як ви продовжили роботу після того, як втратили машину управління?
- У лісі під Сіверськом знайшли місце, звідки радіостанція “добивала” до всіх вогневих позицій, мали стабільний зв’язок, тобто всі умови для керування. Викопали окопи, щоб сховатися від обстрілів, і звідти я вказував командирам гармат точки, по яким треба відпрацювати.
Хочу зауважити, що моє відділення, до складу якого входили головний сержант батареї, командир батареї і старший радіотелефоніст (цю посаду обіймала дівчина), навіть втративши машину управління, продовжили виконувати обов’язки.
Противник любив “працювати” по лісу, хоча техніки у ньому практично не було. Оскільки ми не мобільні, як інші, то під час обстрілів залишалися на місці. Наприклад, гармати їхали на переміщення, а ми - в окопі.
Що вас вразило на Сіверському напрямку?
- Як противник дуже швидко вів вогонь у відповідь. Ми тільки починаємо вогневе ураження якоїсь цілі, минає 5-10 хвилин і вже отримуємо “відповідь”. Ворог корегував за допомогою БПЛА. Деякі ми навіть збивали. Одного разу побачили “Орлана” над позицією, і всі працювали по ньому з кулеметів, стрілкового озброєння. Навіть, коли почався обстріл в 200-300-метрах від нас, ми усе-таки спочатку збили безпілотник, а потім пішли на переміщення.
Якщо, наприклад, у перші дні війни я міг стояти гарматами в полі 2 дні і нас не вираховували, то згодом, особливо, коли переозброїлися на Panzerhaubitze, то кардинально все змінилося. Ворожих безпілотників стало більше чи російські війська навчилися їх застосовувати, тому постійно небо “не чисте”. БПЛА противника - серйозна загроза для артилерії.
Як вдається зберігати техніку на позиціях, ефективно працювати, ураховуючи постійне перебування ворожих дронів в небі?
- Зберігати техніку та особовий склад вдається так: просто не працювати, коли над вогневою - “пташка” противника. Якщо вона є, то ворог одразу приймає ціль до ураження. Буває, що за добу безпілотник може “висіти” 18 годин над позицією. Наприклад, “ZALA” улітає, прилітає “Орлан”, після нього “Supercam”.
Зараз я воюю на причіпній артилерії. Коли є російський безпілотник в небі, мої гармати не можуть працювати, бо вони будуть знищені, можуть також постраждати люди.
Інша справа - самохідна артилерія. Вона може відпрацювати по цілі, переміститися, піти на перекат.
Чи маскується зараз техніка на фронті?
- Звісно, і зараз в рази більше, ніж до повномасштабної війни. Ми в першу чергу величезну кількість часу приділяємо засобам маскування, сіткам, природним матеріалам, робимо металеві каркаси від дронів-камікадзе, “Ланцетів”. Погано замаскуєшся - противник одразу побачить з неба.
Якщо порівняти техніку, яку ви отримали з-за кордону, з тією, на якій працювали до цього, чи є різниця?
- Дивлячись яку техніку порівнювати. Я працюю з FH70 - це 155-мм причіпна саморухома італійська гаубиця. Наприклад, її міг би порівняти з радянським “Гіацинтом 236Б”. Можна навіть сказати, що FH70 - натовський “Гіацинт”. Вона приблизно тих же років випуску, примхлива до обслуговування, у неї більше механізмів, є гідравліка, з нею простіше працювати особовому складу у фізичному плані. Якщо радянський “Гіацинт” можна було відремонтувати кувалдою і ломом, то з цією гарматою так не вийде. По точності та дальності FH70 непогана.
Яку техніку ви хотіли б отримати на озброєння? На якій спробувати працювати?
- M109A6 “Паладин” або M777. З M777 ми часто працюємо в парі, тобто мої гармати одночасно з нею стріляють по одній цілі. Вона здається точнішою, може влучити з першого снаряду, важить до 5 тонн, тому що більшість елементів зроблені з титану. Загалом особовому складу з M777 працювати легко.
На якому напрямку ви зараз воюєте? Яка там обстановка?
- Напрямок Часів Яр. Максимальна кількість ворожих дронів, постійно ведеться розвідка, тривають обстріли.
Розкажіть про уражені цілі. Як триває робота на гарячих ділянках?
- Часів Яр - важкий напрямок. Ми багато знищуємо гармат, мінометів і піхоти противника. Цілей завжди вистачає. На батарею мені могли привозити 300-400 снарядів на день. Наприклад, 100 пострілів в день з Panzerhaubitze - це для неї велика інтенсивність. Для FH70 - 100 пострілів теж нормальна робота. У мене був навіть рекорд - з однієї гармати 170 пострілів за світловий день. Я був дуже вдячний бійцям, що так відпрацювали, адже 170 снарядів перевантажити, підвезти на вогневу, знову розвантажити, піднести до гармати, зарядити - це потужний показник.
Яка вага снарядів?
- У середньому вага одного від 42 до 46 кг. До кожного снаряду ще йде заряд. Якщо 170 снарядів, то, відповідно, має бути 170 зарядів. Звісно, така специфіка роботи відображається на здоров’ї бійців, а саме на їх спинах.
Як би ви оцінили артозброєння ворога?
- У них є перевага у кількості боєприпасів, але не у кількості стволів. Наприклад, від Сіверська до Торецька прилітає багато ворожих снарядів, але через проблеми зі стволами їх точність така собі (якщо не брати до уваги їх високоточні боєприпаси). Коли стріляють звичайними, то не сильно лячно: 200 метрів недольот, 300 метрів перельот… Буває і близько, але для цього противнику треба час, щоб пристрілятися. У кожного ствола є свої ресурси. До прикладу, у радянського “Гіацинта” - 1200 пострілів, і треба вже заміна. Ворог цього не робить.
Донецький напрямок залишається одним із найгарячіших. Ворог продовжує штурмувати та, на жаль, окуповувати населені пункти. Чи достатньо у нас снарядів і артилерії, щоб дати гідну відсіч та утримувати позиції?
- Зараз снарядів цілком достатньо, ми працюємо. Мені здається, що російським військам не вдасться окупувати Донецьку область. Їх активні просування можна спостерігати лише на Торецькому та Покровському напрямках.
За час повномасштабного вторгнення вам доводилося воювати на інших напрямках, крім Луганського та Донецького?
- Так, на Panzerhaubitze брав участь у Харківському контрнаступі. Встиг побувати у різні періоди війни на Сумщині під кордоном.
Розкажіть про свою роботу на Сумщині
- З позитивного на цьому напрямку - умови праці, а саме вдала місцевість - багато лісів, є де сховатися. Тоді у моєму підпорядкуванні були: моя батарея, засоби коригування, наприклад, АСУ-1 “Валькірія”, і ми ефективно працювали по ворожих цілях. Уражали переправи, мости, скупчення техніки та живої сили противника, станції радіоелектронної розвідки. Це була превентивна робота, щоб російські війська не розпочали наступ на наші території.
Як відбувався Харківський контрнаступ? Що запам’яталося?
- Я брав участь від самого початку, 6 вересня 2022 року, і до кінця. Найпозитивніший момент - досвід, тому що до цього подібних великих наступальних операцій у мене не було. Кардинально відрізняється від звичайної роботи.
Мені здається, що все здебільшого йде не везінні. Ми планували, тренувалися по мапах, але, коли все почалося, то плани змінилися. Великий вогневий вплив на противника, дуже інтенсивна робота, постійно вперед-вперед, не знаєш, куди їдеш, ще й замінована територія.
6 вересня о 06:00 ранку ми розпочали наступ з великої артпідготовки. Вже об 11:00 я перетнув лінію зіткнення, заїхав на територію, яка була окупована. В 11:40 моя машина підірвалася на танковій міні… Після цього прийняли рішення займати вогневі позиції противника. Піхота попереду, а ми з гарматами - в чотирьох км за ними. Місця, де знаходилася на той момент спалена російська техніка, накатані ворогом дороги, були своєрідним орієнтиром для розташування бойових порядків.
Коли ми просувалися вперед, то підтягували й тили. Але мали проблеми зі зв’язком, оскільки всі вежі зв’язку були знищені, старлінк же не у всіх. Наприклад, не міг дати старлінк людині, яка підвозила боєприпаси, сухпаї. Бувало, що працював з вогневої позиції і дзвонив в тил для підвозу БК, надсилав місцерозташування, але поки його завантажили, то мене вже у тій точці немає, і відповідно ми розминулися. Але загалом проблем зі снарядами не було. Мабуть, на Слобожанському напрямку я полюбив російські сухпаї.
На Харківщині відбувалося все інтенсивно. Піхота йшла вперед-вперед, ми їхали позаду, всюди трупи, техніка, зброя…
Які ситуації викликали у вас страх на війні?
- Обстріли вогневих позицій - це завжди страшно. Був момент у 2022 році, коли приїхав до своїх людей у Часів Яр поспілкуватися, і заодно відпрацював по ворожій цілі. Через 5 снарядів почався щільний обстріл і доволі точний. Ми встигли сховатися, але 2 години просиділи під вогнем.
Запам’ятався підрив на протитанковій міні. Відразу не зрозумів, як опинився не землі, мене викинуло з машини. Тоді моєму підлеглому відірвало ногу, а іншому пошкодило хребет.
На Слобожанському напрямку - це удари авіації. Ми займали посадки, щоб десь сховатися, зранку всі втомлені, але розуміли, що противник продовжував скидати авіабомби…
Зараз тривають рекрутингові компанії. Чому варто вступити у лави 26-ої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича?
- У нас новітній зразок озброєння, він є не у всіх. На першому місці - збереження життя особового складу, на другому - збереження техніки, на третьому - виконання бойового завдання.
Я обрав бригаду 8 років тому, і які б вищі посади, переводи в інші підрозділи, бригади не пропонували б, відмовляюся. Не хочу покидати своїх людей, бо батарея - моя сім’я, 26 АБр - як другий дім.
Війна - це…
- Моя робота. Війна нікому не потрібна. Це завжди горе.
