Вісімдесят вуликів на Дніпропетровщині, троє працівників-переселенців і власне виробництво інноваційних вуликів – таким є сьогоднішній результат відродження "Династії Рясних". Дмитро Рясний з Луганщини після повернення з військової служби в 2023 році не тільки відновив родинну справу на новому місці, а й перетворив її на сучасне підприємство, що поєднує традиційне бджільництво з передовими технологіями.
Від спадку до професійного бізнесу
"Дістався такий сімейний бізнес. Прадідусь і дідусь займалися, мій батько займався, і тепер от і до нас черга дійшла", – розповідає Дмитро. За освітою він викладач трудового навчання, креслення і технічних наук, але після служби в АТО у 2015-2017 роках повністю переключився на професійне бджільництво.
До сімейної справи він долучився ще в юності. Дружину Анну, з якою познайомився в Лисичанському педагогічному коледжі, бджільництво спочатку не захоплювало – жінка має алергію на укуси бджіл і не дуже любить мед. Але підтримувала чоловіка в його справі і поступово стала партнером у родинному бізнесі.
Перший професійний сезон у Дмитра був у 2018 році, після участі в АТО, тоді подружжя жило за рахунок пасіки. І до повномасштабного вторгнення справи йшли добре.
"На зиму 2021–2022 років у нас було близько ста бджолиних сімей. Ми власноруч збудували цех, встановили обладнання для фасування та відкачування меду. Виготовляли крем-мед, мали стабільний ринок збуту й власну клієнтську базу. Асортимент продукції поступово розширювався. У 2022 році ми планували масштабування. Але сталося те, що сталося…", – згадує Дмитро.
Евакуація, служба та відродження справи
На початку повномасштабного вторгнення Рясні евакуювалися до Дніпра. Дмитро знову пішов служити і звільнився у 2023 році. Його дружина Анна в квітні 2022 року облаштовувала шелтер для переселенців на новому місці. Ідея такого закладу прийшла до неї ще задовго до 2022 року, але втілювати довелося вже після переїзду до Дніпра.
"Усе наше майно, усе, що мали, — залишилося у Лисичанську. Ми були змушені переселитися. Я пройшов службу, а після звільнення замислився: що далі? Чим жити? І вирішив повернутися до бджільництва", – розповідає ветеран.
Паралельно він шукав та писав гранти, щоб було швидше та легше стартувати. На пошуки локації пішло близько трьох-чотирьох місяців. Родині було важливо, щоб це було недалеко від Дніпра, де вони мешкають зараз, а поруч розташовувалися поля, сад для комфорту бджіл.
За перший рік за власні кошти Рясні придбали близько 30 бджолосімей, а за грантові медогонку, стіл для розпечатування бджолорамок – все необхідне для ведення бізнесу. Зараз це вже другий повноцінний сезон, у родини 80 вуликів і власний цех, в якому займаються розробкою надлегких вуликів.
Отже, пасіка Рясних розташована в селі Дніпропетровського району, за 30 кілометрів від Дніпра, куди Дмитро їздить щодня. Землю купували у розтермінування на пів року двома траншами.
"Люди, які продавали, пішли нам назустріч, продали з розтермінуванням. Спочатку одну частинку внесли, потім через пів року повністю викупили", – розповідає бджоляр.
Будинок там не придатний для життя, тож його використовують під господарські потреби.
Нові виклики і складні медозбори
Постійні обстріли та наближення лінії фронту не дуже турбують бджіл, — говорить ветеран.
"Після початку повномасштабного вторгнення ми не раз спостерігали "прильоти" по пасіках. Бджоли, попри все, це добре витримують. Нині наша пасіка вже розташована на правому березі, за Дніпром, — і тут, на щастя, відносно тихо та спокійно", – каже Дмитро.
Власні культури родина не сіє, вистачає того, що є навколо.
"Тут у нас невелике село, а навколо — поля. Саме таке місце ми й шукали, аби було схоже на те, де була наша пасіка в Новоайдарському районі. Там також було невелике село, оточене полями — ідеальне місце, щоб працювати на пасіці, не виїжджаючи далеко. Зараз збираємо мед із різнотрав’я та соняшника. Все залежить від природи: що рясніше цвіте, що краще виділяє нектар. Торік пощастило ще трохи зібрати акацієвого та ріпакового меду — місцеві фермери сіють ріпак. А цього року вдалося викачати лише два види", – пояснює вибір локації бджоляр.
Минулий і цей роки виявилися надзвичайно складними для медозборів.
"Літо цього року видалося дуже спекотним — соняшник буквально за дев’ять днів відцвів і, можна сказати, просто згорів. Урожай з нього виявився мізерним: у середньому — лише 19 кг з вулика, згідно з вагами. Для порівняння, на Луганщині ми колись збирали до 60 кг з кожного", – порівнює результати Дмитро.
Цієї весни з різнотрав’я теж вдалося зібрати небагато — приблизно по банці меду з вулика. А от акацієвого меду цього року не було зовсім: через нічні заморозки було прохолодно, акація не розквітла як слід і не виділяла нектару.
"Бджільництво — це частина аграрної сфери, один із напрямів сільськогосподарського бізнесу. А отже, як і в усьому аграрному виробництві, тут усе дуже залежить від погоди: від дощів, температури, часу цвітіння рослин і навіть нічних заморозків", – підсумовує пасічник.
Зимівля та боротьба з шкідниками
Усі 80 вуликів зимують просто на вулиці, їх нікуди не заносять. Дмитро детально пояснює процес підготовки: "Коли йде підготовка самих бджіл, скорочуємо кількість рамок, щоб вони щільніше сіли. Вони зимують на соняшниковому меду, але коли є бджоли і вони здорові, то для них у принципі не проблема перезимувати".
Минулої зими виник серйозний клопіт з польовими мишами — вони підгризали вулики. На Луганщині такого не траплялося.
"Торік під час зимівлі я думав, що тут так завжди — бо на Луганщині з мишами проблем не було. Там у мене вулики стояли на шлакоблоках, трохи вище від землі, і шкідники не діставалися до них. А тут я поставив усі на піддони — фактично на саму землю. Через це й мали багато клопоту з польовими мишами", – згадує пасічник.
Довелося травити мишей, постійно заглядати по вуликах, щоб не було польовок.
"Зараз ми поставили вулики на спеціальні підставки, тобто цих проблем, сподіваюся, у нас уже не буде", – каже Дмитро.
Інновації та розширення виробництва
Головною особливістю відновленої "Династії Рясних" стало виробництво власних вуликів з пінополіуретану – сучасної альтернативи традиційним дерев'яним конструкціям.
"Піна, яку ми використовуємо для виготовлення таких вуликів, — дуже легка й добре утримує тепло. Вона виконує роль теплоізоляції. Щоб було зрозуміліше: це та ж сама піна, яку застосовують у холодильниках для утеплення корпусу. Вона складається з двох компонентів. У нас є спеціальні форми та обладнання — станки для змішування компонентів і заливки в форми", – детально пояснює технологію Дмитро.
Виготовляють десятирамкові вулики з повним комплектом. Переваги такої конструкції вражають.
"Такий вулик у вісім разів легший за дерев’яний — повністю споряджений він важить лише близько 6 кг. До того ж, він у 11–13 разів тепліший, ніж дерев’яний. Це створює комфортніші умови для зимівлі бджіл: немає конденсату, бо він стікає вниз завдяки сітчастому дну. Бджоли зимують у ньому, ніби в перевернутому термосі — і це значно знижує стрес для сім’ї в холодну пору року", – описує переваги пасічник.
Ідея виготовлення власних вуликів виникла ще на Луганщині, але тоді не було можливості втілити.
"Я ще вдома хотів займатися цим, але тоді такої можливості не було. А тут, коли ми вже почали все наново, — планували, обдумували, — ця ідея знову повернулася. Ми зрозуміли: якщо хочемо жити за рахунок пасіки, як і раніше, — потрібні власні вулики. Без них ніяк", – розповідає про мотивацію Дмитро.
Коли сіли рахувати, скільки потрібно вуликів і скільки потрібно докуповувати, виявилося, що дешевше робити самим.
"Торік ми ще закуповували дерев’яні вулики, а вже цього року почали виготовляти власні. Повністю ще не перейшли на них, але поступово рухаємося в цьому напрямку. Зараз доводимо до ладу всі етапи виробництва, щоб вулики виходили якісними, надійними й відповідали нашим потребам", – пояснює процес переходу бджоляр.
Стартова ціна конструкції – 2,5 тисячі гривень. Масштабних продажів вуликів поки немає, але планують розвивати цей напрямок. У цеху працюють троє найманих працівників – усі вони також переселенці.
"У бджільництві завжди є якась робота. Але загалом це сезонний бізнес, тому забезпечити людину постійною зайнятістю протягом усього року складно. Саме тому ми вирішили розвивати додатковий напрям — виготовлення вуликів. Це окрема ніша, з іншими клієнтами й новими можливостями для розвитку", – пояснює логіку створення робочих місць Дмитро.
Цього року ще в асортименті з'явився бджолиний пилок.
"У нас є власний цех, де ми виготовляємо вулики з пінополіуретану. У конструкції передбачено пилкозбірник, що дає змогу збирати пилок безпосередньо у вуликах нашого виробництва. Завдяки цьому ми цьогоріч розширили асортимент — почали реалізовувати бджолиний пилок. Пропонуємо його як у скляній тарі, так і в зручних пакетиках. Свою продукцію ми продаємо через Facebook, Instagram та власний інтернет-магазин. Основний асортимент — це мед: як чистий, так і фасований у невеликі баночки з додаванням горіхів, насіння та різноманітних натуральних наповнювачів", – розповідає бджоляр.
Перспективи родини пов'язані з Дніпром та регіоном.
"Хотілося б залишитися в Дніпрі, не переселятися більше нікуди, а розвиватися саме тут. Все ж таки ціни постійно зростають, і щоб повноцінно жити за рахунок пасіки, потрібно більше вуликів, більше обсягів. Також дуже хочеться зберегти нашу команду — трьох працівників, які є внутрішньо переміщеними особами. Вони вже стали частиною справи", – окреслює майбутні плани Дмитро.
