Знайти роботу в Німеччині для багатьох українських біженців виявляється складніше, ніж здається на перший погляд. Високий мовний бар’єр, бюрократична тяганина та вимоги до визнання дипломів створюють реальні перепони навіть для тих, хто має великий досвід та кваліфікацію.
У цьому матеріалі ТРИБУН розповідає історії трьох біженців які демонструють, як ці виклики впливають на реальне життя українців у Німеччині.
На початку листопада місцеві ЗМІ писали, що партії ХДС/ХСС та СДПН домовилися: українці, які приїхали після 1 квітня 2025 року, більше не отримуватимуть Bürgergeld, а підпадатимуть під закон для шукачів притулку — з меншими виплатами. Причиною реформи стала низька зайнятість серед українців у країні.
Історія Ольги: вчителька математики змушена шукати роботу поза фахом, та не втрачає надію
До початку повномасштабного вторгнення Росії Ольга багато років працювала вчителькою математики в школі. Восени 2022 року вона разом із родиною переїхала до Німеччини. Тут жінка опинилася в реальності, знайомій багатьом українцям: оформлення документів, прописки, постійні відвідування місцевих установ. Лише наступного року, у червні, сім’я почала навчатися на інтеграційних курсах німецької мови — програмі, яку фінансує Центр зайнятості (Jobcenter). Навчання тривало близько 10 місяців, і цей період став для Ольги першим кроком до пошуку свого місця роботи в Німеччині.
Після завершення мовної програми був ще один курс — Lebenslauf — короткий, але практичний. Упродовж місяця учасників навчали писати резюме, правильно оформлювати мотиваційні листи та орієнтуватися в місцевих вимогах до працевлаштування. Для Ольги, як для вчительки математики, ці навички мали стати перепусткою до першої співбесіди.
Та реальність виявилася складнішою. Навіть попри те, що вона відправила кілька резюме, і деякі школи відгукнулися, мовний бар’єр став головним викликом. Ольга визнає:
“З рівнем мови B1 у школі працювати з дітьми важко”.
Її запрошували на співбесіди, а в одній зі шкіл навіть були готові прийняти одразу. “Виходьте хоч сьогодні на роботу”, — сказали роботодавці. Але для самої Ольги важливо було не просто знайти місце, а працювати якісно й без страху, що бракує слів чи фахових термінів.
Після успішного завершення курсу B2 постало питання: що робити далі? Природним кроком мав бути курс С1, необхідний для повноцінної роботи вчителем. Та виявилося, що в Німеччині майже немає програм такого рівня саме для педагогів. Ольга навіть зверталася до Міністерства освіти землі Бранденбург, і там їй підтвердили: повноцінних курсів С1 для вчителів не існує. Є лише короткі інтенсиви, які без системної мовної підготовки проходити надзвичайно важко.
“Є підготовчі курси, експрес-курси, місячні курси, але це надзвичайно важко. Одна справа — навчатися, принаймні пів року вивчати мову на цьому рівні, а потім інтенсивно готуватися до іспиту. Чи то просто без цієї бази вивчення німецької просто готуватися не зрозуміло до чого”, — розповідає жінка.
Проблема ускладнюється тим, що професія вчителя в Німеччині належить до регламентованих. Це означає, що іноземні дипломи не просто оцінюють, а офіційно визнають або не визнають. Консультант, з яким спілкувалася Ольга, розповів: у більшості випадків дипломи українських педагогів визнаються лише частково. Це передбачає додаткове навчання в університеті — 1-2 семестри, складання іспитів, інколи — педагогічну практику за німецькими стандартами.
Сама процедура визнання диплому може займати до двох років або більше, і весь цей час людина має або працювати десь поза професією, або поєднувати навчання з роботою.
Попри всі труднощі, попит на вчителів у Німеччині справді високий, зазначає Ольга. Проте попит не означає простого отримання роботи. І жінка дуже швидко це відчула: робота є, але отримати її можна лише після складного мовного й бюрократичного шляху. Саме це й спонукало її зосередитися на пошуку більш доступної роботи, не пов’язаної з її освітою.
Від знайомих Ольга дізналася про туристичну фірму, що знаходиться неподалік її міста. Разом із чоловіком вона поїхала туди особисто — з надією на працевлаштування. Керівник компанії пояснив, що наразі є вакансії лише у сфері прибирання, бо це був вересень, а, отже, сезон у розпалі. Ольга наголошує, що головне — почати працювати:
“Ми просто хочемо працювати, хочемо отримати роботу — не важливо яку”, — сказала вона роботодавцю.
2 місяці вона та її чоловік працювали на прибиранні території сімейного парку. А вже в листопаді, після завершення сезону, керівництво запропонувало їм інші посади. Сьогодні Ольга працює в офісі, а її чоловік — техніком.
Історія Олексія: як фермер зіштовхнувся з мовними курсами, стажуваннями та упередженням роботодавців
Олексій за спеціальністю — фермер. Він приїхав із родиною до Німеччини в жовтні 2022 року, оскільки його село захопили російські війська, а залишатися в окупації було небезпечно.
Чоловік каже, що майже одразу почав вивчати німецьку мову: у червні 2023-го його відправили на інтеграційні курси. У травні наступного року спроба скласти іспит була невдалою.
Після цього він потрапив на курс Lebenslauf.
“Моя вчителька зателефонувала одному роботодавцю та домовилася про співбесіду”, — згадує Олексій.
Так він опинився на фермі, де йому “обіцяли 13 євро за годину”. 2 тижні стажування виявилися безоплатними, а результат — незадовільним: “Через 2 тижні сказали: “Іди далі мову вчи””.
Попри це, Олексій продовжив навчання. З вересня 2023-го він пішов на повторний курс B1, і вже успішно склав іспит 1 лютого наступного року. Паралельно він склав іспит Leben in Deutschland (тест на звання правової та соціальної системи Німеччини).
“Це дає право на громадянство, але в працевлаштуванні воно ніяк не допомагає”, — каже чоловік.
Втім, труднощі з пошуком роботи не зникли. Резюме, які чоловік надсилав щотижня, залишалися без відповідей. Олексій припускає, що зіграло роль упередження:
“Якщо подають резюме і німці, і українці, вони (роботодавці — ред.) візьмуть німця. А українцям не хочуть навіть шанс давати”.
Пізніше його направили на Maßnahmen — безоплатну практику з символічною доплатою 1,50 євро за годину. Її мета — “підтягнути” мову та подолати мовний бар’єр, працюючи з носіями мови на рівних умовах. Пів року Олексій працював у парку в сусідньому місті: косив траву, прибирав територію, доглядав локальні пам’ятки. Однак покращити свої мовні навички не вдалося.
“У школі — одні слова, а на роботі — зовсім інші. І нащо та школа потрібна?”, — ділиться Олексій.
Наразі він планує податися на Weiterbildung — курси для підвищення кваліфікації та набуття нових навичок. Чоловік припускає, що це покращить його шанси на отримання роботи в Німеччині.
“Я думаю, що ці курси дадуть певну “корочку” німецьку, бо українські дипломи вони майже не визнають”.
Курси на помічника садівника коштують 8 тисяч євро, і зараз Олексій чекає на відповідь із Jobcenter — чи погодиться установа фінансувати їх.
Історія Тетяни: учителька німецької намагається визнати диплом і знайти роботу
Тетяна приїхала до Німеччини разом зі своїм чоловіком — Олексієм — у жовтні 2022 року. За освітою вона — учителька німецької мови, тому одразу після прибуття Jobcenter направив її на мовні курси B2.
“Сказали, що певні знання є, бо я — вчителька німецької мови за дипломом”, — згадує Тетяна.
Проте перший іспит вона не склала, тож навчання продовжилося.
Паралельно почалася бюрократична процедура визнання диплому. Вона включала 2 частини: визнання вищої освіти та оцінку професійної кваліфікації для роботи вчителем. Для цього потрібні були переклади дипломів і курсів, довідки з місця навчання та проживання.
“Перший раз ніхто навіть не взяв мої документи. Сказали, що треба ще дозбирати, бо там не все перекладено”, — розповідає вона.
Тетяна чекала на першу консультацію 3 місяці. Після її проведення ще кілька місяців йшли на збір і переклад документів. Лише через 7 місяців вона отримала першу відповідь щодо вищої освіти. Оцінка професійної кваліфікації для викладання німецької мови триває досі. Jobcenter відклав остаточний переклад документів до моменту, коли Тетяна складе іспит B2, а потім ще С1. Тільки після цього можна буде офіційно працювати за фахом.
Поки тривала бюрократична тяганина, Тетяну теж направили на Maßnahme в якості соціальної працівниці.
“Мені здавалося, що я взагалі не розумію німців. Це зовсім інше, ніж на курсах”, — згадує Тетяна свою “практику”.
Однак ця робота все ж дала можливість адаптуватися до реального робочого середовища та набути базових навичок спілкування з німцями.
Паралельно Тетяна активно шукала роботу за спеціальністю, надсилаючи десятки резюме:
“Я відправляла не менше 10 резюме на день. Тільки п’ята частина відповіла — і всі відмови”.
Відмови пояснювали тим, що в документах жінки ще не було визнання диплому, або роботодавці вже взяли іншого кандидата.
Тетяна намагалася знайти роботу в інтернаціональних школах та соціальних закладах. Часто при відборі на посаду вимагають сертифікат рівня B2 або вище, хоча на практиці, як зазначає вона, важливішими є реальні навички спілкування та досвід.
За цей час жінка усвідомила, що бюрократія та мовний бар’єр часто ускладнюють пошук роботи, навіть якщо пропозицій багато. Maßnahme допомогло їй підготуватися до реальних умов, але до стабільної роботи за спеціальністю ще далеко.
“Дуже складно влаштуватися. Навіть інколи не розумієш, чому”, — ділиться Тетяна.
Попри всі труднощі, вона продовжує навчання й сподівається, що зможе отримати визнання диплому та працювати за спеціальністю, для якої роками готується.
Читайте також: Проблеми пошуку житла, роботи та кола спілкування. Як біженці з Луганщини долають перешкоди та адаптуються на новому місці.
