Євгенія — фотографиня, яка змогла зберегти улюблену справу навіть після вимушеного переїзду з рідної Донеччини. Покинувши дім через війну, вона не лише знову взяла до рук фотоапарат, а й побудувала нове життя в Ладижині. Її історія – про втрати, відвагу, нові знайомства та силу творчості.
Про це Євгенія розповіла кореспондентці видання ТРИБУН.
Від маминого хобі — до справи життя
Євгенія народилася у Слов’янську Донецької області, а в 2013 році переїхала до чоловіка в Костянтинівку. Саме там народилися їхні дві доньки. Ще тоді вона захоплювалася тим, щоб фіксувати кожну мить життя своїх дітей на телефон.
Помітивши захоплення дружини, чоловік подарував їй фотоапарат. Цей подарунок став переломним моментом — Євгенія почала серйозно цікавитися фотографією. У 2020 році вона пройшла професійні курси в Харкові. Так почався її творчий шлях.
Натхнення на рідній землі
Фотографиня згадує, що природа Донеччини надихала її на нові зйомки:
“Вуличні зйомки на Білокузьминівських горах, Клебан-Бику, у Святогірську, Щуровому — це неймовірна краса. Якщо там побувати один раз, то захочеться знову та знову”.
У Костянтинівці вона також любила працювати у місцевих затишних кафе, зокрема “Євросіті” та “Комільфо”. Там, за її словами, панувала особлива атмосфера для творчості.
Вимушений переїзд: усе з нуля
У квітні 2022 року війна змусила родину залишити рідне місто. Звуки вибухів уже долинали до будинку, і Євгенія з чоловіком вирішили виїхати, щоб уберегти дітей від жахів війни.
Новим місцем стала Ладижинська громада Вінницької області — через те, що туди тимчасово перевели брата чоловіка. Родину поселили у гуртожиток. Коли брат переїхав далі, Євгенія з сім’єю вирішили залишитися: знайти житло в іншому місті було майже нереально.
Перші два місяці були емоційно дуже важкими. Ми не знали, що робити далі. Майбутнє здавалося темним і незрозумілим…
Камера в руки — і вперед
Попри психологічну напругу, Євгенія не змогла залишити улюблену справу. Вона вирішила почати з малого — оголосила у місцевій групі для переселенців, що дарує безкоштовну фотосесію.
Реакція здивувала: з’явилося багато охочих. Вона почала фотографувати сім’ї безкоштовно, згодом звернулася до піцерії в місті з пропозицією бартеру: фото взамін на згадку про її сторінку в Instagram.
“Я провела конкурс на безкоштовну фотосесію. Після цього на мене підписалося до 200 місцевих мешканців. Так про мене дізналися. Люди почали звертатися, залишалися задоволеними й радили мене знайомим. Це було неймовірно мотивуюче!”, — каже фотографиня.
Нове життя, нові знайомства
З часом клієнтів ставало все більше. Євгенія розповідає:
“Якось мені написала блогерка з Ладижина, поцікавившись, скільки коштує фотосесія. І з того моменту ми з нею почали спілкуватися. А таке відчуття, що знали одна одну вже дуже давно. Після першої фотосесії вона зробила відмітку моєї сторінки в соцмережах, після чого люди також активно почали підписуватись на мене”.
Це знайомство стало для Євгенії важливим не лише професійно, а й по-людськи — з’явилася підтримка й нова мотивація працювати далі.
Через рік подруга допомогла родині знайти житло, і вони змогли переїхати з гуртожитку у квартиру. А деякі клієнти за цей час стали справжніми друзями.
Дуже важко було починати на новому місці серед чужих людей. Але якщо хочеш працювати — будеш. Головне — щоб це йшло від серця.
Грант, розвиток і впевненість
Євгенія не зупинялась і постійно шукала можливості розвиватися. Рік тому вона взяла участь у проєкті для переселенців і виграла грант у розмірі 100 тисяч гривень. Ці кошти дали змогу купити ще один професійний фотоапарат.
Сьогодні вона знімає все: від сімейних і дитячих фотосесій до комерційних замовлень. Каже, що найважче — працювати з дітьми, але саме в цьому вона знаходить справжню радість.
“Завдяки фото ми можемо зупинити мить, зазирнути в минуле та знову пережити ті моменти, яких уже не повернути. Я люблю свою роботу і вкладаю в неї всю душу!”, — зазначає жінка.
Затишок нового міста і мрії про дім
Ладижин для Євгенії став другою домівкою. Вона з теплом говорить про це місто:
“Ладижин — невелике, але дуже затишне місто! Тут можна фотографувати будь-де: гарний парк, ліс, Південний Буг, Губник… Місця справді надихають”.
Та попри новий старт, її серце досі на Донеччині, де залишилися рідні.
“Ми щодня молимося, щоб з ними було все добре. Цей біль неможливо описати словами, він — всередині нас. Але надія на світле майбутнє дає нам сили жити й творити далі”, — поділилася переселенка.
Євгенія продовжує зупиняти щасливі миті у кадрі і мріє про день, коли зможе робити це знову на рідній землі.
