У 2022 році мільйони українців, рятуючись від повномасштабного вторгнення Росії, були змушені залишити свої домівки. Відкрили двері для людей і країни Європейського союзу. Та минуло вже три роки. Тепер, у 2025-му, запитання “Коли ви повернетесь?” звучить інакше: “Чи ви взагалі плануєте повернутись?”.
Докладніше про це — в матеріалі видання ТРИБУН.
Скільки українців зараз в ЄС?
Як свідчать дані Євростату, станом на березень 2025 року понад 4,26 мільйона громадян України перебувають у країнах ЄС зі статусом тимчасового захисту.
Найбільші діаспори сформувалися в:
- Німеччині — 1,18 млн,
- Польщі — майже 1 млн,
- Чехії — понад 365 тис.
Ці цифри стабілізувалися: значна частина українців вже не “тимчасово евакуйовані”, а осілі переселенці з дітьми в школах, роботою та житлом.
Читайте також: Допомога українцям у Польщі, Німеччині й Чехії: як підтримка змінилася з 2022 року та що маємо сьогодні
Чому частина українців залишилася?
1. Діти й освіта
Багато родин не хочуть переривати шкільну або дошкільну адаптацію дітей. За даними міністерств освіти країн ЄС, у Німеччині та Польщі навчається понад 600 тис. українських дітей. Це фактор, який утримує родини від повернення.
2. Робота і стабільність
Чимало українців інтегрувалися в місцеві ринки праці. Наприклад, за інформацією Чеського статистичного управління, в Чехії понад 70 % працездатних українців працюють. У Німеччині цей показник становить понад 55 %, але постійно зростає. Про це свідчать дані BAMF, “Ukraine-Aufenthalt” Report.
3. Інфраструктура життя
Житло, мова, транспорт, медицина, спільноти — ці складові повсякденного життя вже не здаються “тимчасовими”. З’явилися українські школи, діаспорні культурні центри, навіть українські радіостанції.
Читайте наш матеріал за темою: У німецькому місті Кіль запрацювала українська школа, в якій навчаються діти з різних регіонів
4. Психологічна втома і страх невизначеності
Тривала війна, постійні новини про обстріли, відсутність ясності щодо майбутнього — усе це формує в людей стійке бажання уникнути повторного травматичного досвіду. Повернення сприймається як ризик, а не як полегшення.
“Я втратила свій дім ще до повномасштабного вторгнення. Через окупацію міста в 2014 році довелося їхати. Спочатку — в Сіверськодонецьк, у 2021-му — в Польщу, а з 2023 року я в Німеччині. Тут мені вдалося знайти себе: я вивчаю мову, маю друзів, однодумців, відчуваю підтримку. Вперше за довгий час я бачу перед собою майбутнє. І воно — тут”, — каже Дарина з Луганщини.
Попри інтеграцію, питання повернення не зникає.
“Я виїхала до Польщі в лютому 2022 року. Та мене вистачило лише на пів року — душа не витримала. Мій чоловік залишився в Україні, і життя там здавалося чужим. Я повернулася — і не пошкодувала. Так, щоб жити тут нормальним життям — треба багато працювати, але це нас не лякає. Навіть попри все, вдома легше дихати”, — розповіла Ольга з Рубіжного, яка нині мешкає в Дніпрі.
За результатами дослідження IOM Ukraine Migration Survey, лише 18 % українців, які перебувають за кордоном, планують повернутись протягом найближчого року. Ще 42 % “не виключають повернення”, але “пізніше, коли буде безпечно”.
Натомість:
- 25 % планують залишитись надовго або назавжди,
- 15 % – ще не визначилися.
Це не просто цифри. Це – людська роздвоєність між “хочу додому” і “тут дитина вже говорить німецькою”.
Як реагує Європа?
ЄС також адаптується. Директиву про тимчасовий захист уже продовжено до березня 2026 року, а Єврокомісія пропонує продовжити до 2027-го.
Країни ЄС активно впроваджують програми:
- мовної інтеграції;
- професійної перекваліфікації;
- психосоціальної адаптації.
Таким чином Європа готується до сценарію, де українці залишаються надовго, і трансформуються з біженців на нових громадян.
Чому не всі можуть повернутись?
Є низка факторів, які стримують навіть тих, хто дуже хоче додому:
- зруйноване житло або відсутність безпечних умов;
- невизначена ситуація на фронті;
- економічна нестабільність в Україні;
- дитячий добробут і психоемоційний стан — багато батьків не хочуть “знову зривати” дітей.
“Я виїхала з окупації в 2022-му. Батьки й родичі залишилися там. Я осіла в Німеччині, вже майже три роки тут, але досі не відчуваю, що це моє місце. В душі я вдома, на сході. Я давно б повернулася, але куди? На окуповану територію потрапити майже неможливо, бо треба проходити фільтрацію в Шереметьєво. А в Україні — ні житла, ні роботи, ні рідних. Наче і не емігрантка, і не вдома. Ніде немає свого кутка”, — поділилася Марина зі Сватівщини.
Що говорить Україна?
Держава офіційно закликає повертатися, але визнає: це має бути добровільне й безпечне рішення. З 2024 року запущено кілька програм підтримки повернення (житло, кредити, реінтеграція), проте вони поки що охоплюють вузьке коло.
Читайте за темою житла для ВПО: Тимчасове житло, яке затягнулося на роки: як живуть переселенці в 2025
Попри інтеграцію, багато українців:
- щоденно читають українські новини;
- вчать дітей української;
- підтримують волонтерські ініціативи;
- платять податки в Україні або зберігають ФОП.
Тобто, залишаючись в Європі, багато хто не “емігрує”, а “тимчасово живе за кордоном” — із валізою пам’яті та надії.
У 2025 році люди стоять на перехресті: де-факто інтегровані, але емоційно й ідентично — вдома, в Україні. Це історія мільйонів. Але для кожного вона — своя. Тож запитання звучить не “коли”, а “як?”. Як зберегти себе, ідентичність, мову, надію — незалежно від кордонів.
Читайте ще: Повернення українців з-за кордону. Як прийняти рішення та налаштуватися психологічно?
